fbpx

Олег в цей час вийшов на балкон. – Я олів’є не готувала! Вже сил нема столи накривати. Мій син, знаєш скільки таких, як ти приводив? Розбіжитесь, як в морі кораблі. – Та все пішло не по плану. Ми стали на рушничок щастя. А коли зрозуміли, що чекаємо малюка, свекруха завила, але не від щастя. – Бідне дитя! Без батька будеш його на ноги ставити. Ви ж скоро розлучитесь. Ось побачиш!

Олег в цей час вийшов на балкон. – Я олів’є не готувала! Вже сил нема столи накривати. Мій син, знаєш скільки таких, як ти приводив? Розбіжитесь, як в морі кораблі. – Та все пішло не по плану. Ми стали на рушничок щастя. А коли зрозуміли, що чекаємо малюка, свекруха завила, але не від щастя. – Бідне дитя! Без батька будеш його на ноги ставити. Ви ж скоро розлучитесь. Ось побачиш!

– Галина? Ну що ж, Галина так Галина, мені, якщо чесно, все одно. Це ненадовго, гадаю, через пару місяців ви розлучитеся.

Я розгубилася від такої гостинності, а Марія Іванівна продовжувала:

– Я й не готувала тому нічого, не можу ж регулярно накривати столи через те, що син з кимось познайомився.

Мені хотілося встати та піти. Олег в момент одкровень мами вийшов на балкон і не чув її висловлювань на мою адресу, і на адресу наших майбутніх стосунків. На мою думку Олег зрозумів, що розмова у нас не задалася, але розпитувати ні тоді, ні після не став.

А Марія Іванівна дня не могла прожити без своїх коментарів. Ми подали заяву до РАЦСу, розповіли про це їй, і відразу:

– Навіщо вам це весілля, живете ж, і живіть, доки не розбіжитеся, а тут скільки грошей треба “викинути”! Я на цей ваш захід і копійки не дам, хоч ображайтеся, хоч ні!

Весілля ми все-таки відгуляли, звісно, була на ньому і свекруха. Я намагалася не спілкуватися з нею, бо не хотіла псувати собі настрій.

Через чотири місяці свекруха помітила, що я у положенні. Розплакалася. Я вже подумала, що це сльози радості, але ні, Марія Іванівна плакала з приводу того, що дитина житиме в неповній сім’ї, адже ми розлучимося!

Дуже вона хвилювалася з цього приводу, охала і ахала, як це я могла піти на такий необачний крок – чекати на дитину.

Нашого первістка, Данилка, ми піднімали на ноги самі, без допомоги бабусі. Вона боялася прив’язатися до нього і переживала, що я після розлучення не дам спілкуватися з онуком.

Те саме сталося і з другою дитиною – сльози щодо цікавого стану та повне ігнорування після виписки.

Згодом ми наскребли на перший внесок на квартиру. Свекруха тут як тут:

– Беріть краще дві кімнати в малосімейці, розлучитеся – у кожного буде дах над головою!

Час минав, ми не розлучалися, але впертість, з якою свекруха чекала цього, вражала.

На превеликий подив, вона прийшла провести Данила в армію. Прощаючись, порадила залишатися на надстрокову службу і вирішувати питання з житлом, тому що ми, за її словами, ось-ось розлучимося.

Коли син служив, свекруха злягла, і чоловік попросив мене звільнитися, щоб доглядати її. Я навідріз відмовилася, ми посперечалися, але присвячувати всю себе жінці, яка весь час чекає, коли ми розлучимося, було просто вище за мої сили.

Олег знайшов доглядальницю і сам переїхав жити до мами. Як тільки вона його побачила з речами і зрозуміла, що “процес пішов”, то відразу ж почала динамічно одужувати, а заключним моментом у цьому було свідоцтво про розірвання нашого шлюбу.

Свекруха тріумфально вигукнула:

– Ну, я ж говорила! Ще як тільки цю Галину побачила, ось відчувала, що розлучитеся!

Вона носилася з цією новиною, як із писаною торбою, про це мені розповіли сусіди свекрухи, зустрівши мене на вулиці. Ну що ж, “кмітливому оку” Марії Іванівни можна тільки позаздрити.

Фото ілюстративне

You cannot copy content of this page