Олег вперше збирався в довге закордонне відрядження. Я не виходила з кухні, бо як і кожна жінка, старалася наготувати різних смаколиків у дорогу. Діти того дня самі на себе не були схожі: то в ігри гучні грали, то притихали не на жарт. Коли Олег вийшов за поріг, я присіла у вітальні, і поглинулась у тишу, а через пів годинки пролунав дзвінок від чоловіка. Таким розлюченим я його ще ніколи не бачила.
***
– А татко коли повернеться? – питала 4-річна Єва.
Відповідаю їй:
– Через місяць!
– Я не хочу, щоб він їхав. Я буду сумувати.
– Не заважай Єво, пограй з братом.
Чоловік збирався у відрядження. Він сам збирав речі, щоб потім розібратися, що і де лежить. Я збирала сумку з їжею. Чоловік лаявся, що так багато всього я приготувала, я ж стверджувала, що їхати доведеться на поїзді довго і все стане в нагоді (взагалі йому пропонували квиток на літак, але він сильно боїться польотів, виною всьому ЗМІ і новини про падіння).
Чоловік пішов зі мною на кухню і почав відкладати “зайве”. Я ж клала все відкладене назад в сумку.
Діти займалися якоюсь нісенітницею і весь час заважали зборам. Вони спостерігали, як ми нервуємо через поїздку і навіть об’єдналися в якийсь момент для ігор. Син намагався навчити свою молодшу сестру стояти на одній нозі, потім він почав жартувати, що та не вміє найпростіших речей, почалася метушня з кутка в куток.
Перед виходом чоловік перевірив, чи взяв з собою необхідні документи, я його просила телефонувати частіше, син засунув татові набір з манікюрними ножицями. Дочка кудись пропала.
Ми провели батька і веселощі притихли. Син пішов грати в комп’ютері, дочка будувала з лего хатинку. Минуло десь пів години. Дзвінок від чоловіка з вокзалу:
– Я все переглянув, але паспорта немає. Подивися дома. – стурбовано попросив він.
Я біжу по кімнатах, дивлюся на столі, на полиці. Скрізь переглянула. Ніде немає. В безвиході підходжу до доньки:
– Ти паспорт не брала тата? – потім додаю для розуміння. – Книжечка така з фотографією і написами.
Відповідь:
– Ні.
Дивлюся на неї уважно, якось підозріло вона виглядає. Притихла.
– Ти точно не брала паспорт?
– Мамо, я тільки хотіла фотографію собі вирізати на пам’ять!
В мене забракло слів. Дочка повільно дістає з коробки порізаний документ (фотографії нашого тата немає!). Потім біжить до свого ліжечка і з-під подушки дістає фото.
Каже:
– Я її не віддам! – притискає до себе.
– Так уже й не треба. – я розумію, що тепер чоловік не поїде у відрядження.
Пояснила, що дочка зробила дуже погано і дозволила дорізати паспорт.
Ось така була у нашого тата поїздочка…
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
