Олександро, що це означає?, – запитала я дочку суворим голосом. Вона нічого не відповіла, а просто заплакала, приховавши обличчя руками. В цей момент в мені ніби щось перевернулося. Не знаю, що на мене найшло, але зрозумівши свою помилку, яка тривала роками, я стала все виправляти. А тепер скажіть мені, хто з вас робив цю помилку? Чи це тільки я така одна – “погана мати”?
Наша донька Олександра підросла й пішла в школу. Одного разу я зробила велику помилку, за яку картаю себе досі. Я сказала, що в школі була відмінницею й хочу те ж саме від неї.
Початкові класи давалися Олександрі легко. Вона приносила хороші оцінки й звітувала про свої успіхи. Ми дуже пишалися своєю розумничкою. В третьому класі я перестала переглядати її щоденник, бо знала, що в неї все гаразд.
Мені на очі попався її зошит за математики і я й вирішила переглянути. Я натрапила на дуже низьку оцінку, яка була замальована олівцем.
“Олександро, це що?” – суворо запитала я. Дочка одразу розплакалася й призналася, що боялася мені сказати, адже я хотіла, щоб вона була відмінницею.
Мене тоді охопила лють, але на себе. Моя рідна донька боялася розказати, що у неї погана оцінка. Своїми вимогами я збудувала у наших стосунках стіну страху й недовіри. Хіба це того варте?
Я підійшла до доньки, обняла її й попросили більше не брехати й не боятися! Я була настільки спантеличила, що зачинилася у своїй кімнаті й розплакалася.
Я почала роздумувати над своїми діями та помилками.
Мені згадалася історія, про молодого чоловіка з нашого будинку, який вискочив з 9… Причиною цього було те, що він не вступив до університету і боявся реакції батьків.
В цей момент я задумалася. Невже я така ж сама мати?
Згадала також, як син знайомих почав сильно хворіти через те, що батьки вимагали гарних оцінок, і закінчилось у нього все плачевно.
“У моїй сім’ї так ніколи не буде”, – була впевнена я.
Але моя донька вже зараз зафарбовує оцінки, бо боїться моєї реакції.
“Так, Олександра, твоя мама була в школі відмінницею. Університет також закінчила з червоним дипломом. А от з найважливішим екзаменом в житті – материнством – не справилася!”…
Це я промовляла собі того вечора. Мені так було соромно за себе. В наших стосунках зародилася прірва, яку потрібно подолати. Мені це необхідно зробити.
Я згадувала, як вона не спала перед кожною контрольної роботою, переживала. Тоді я думала, що це нормально. Але зараз розумію, що вона переживала через мене, адже я хотіла, щоб все було відмінно.
Я усвідомлюю, що не любила б її менше, якби вона приносила трійки. Але чому ж я тоді так робила?!
Я сама, бажаючи як краще, своїми руками, роблю нещасною свою дитину. Сама! Мою добру, улюблену дівчинку!
Тепер я стараюся залагодити свою провину. Говорю, що люблю не за оцінки, а за те, що вона в мене є. Вчитися гірше донька не стала, ну і що, що трохи не дотягає до відмінників, зате у неї здорові нерви.
Цього року Олександра закінчила шостий клас, в кінці якого вони здавали якісь тести чи контрольні. Бідненька готувалася, переживала й завжди запитувала чи її переведуть. Я ж заспокоювала донечку й нічого не вимагала.
На лінійці всі батьки до мене підходили й запитували, як це Олександра не має похвального листа. Я спокійно відповідала, що це її вибір.
І з внутрішнім полегшенням зрозуміла, що мені зовсім через це не образливо. У мене прекрасна, розумна, добра дівчинка, і головне, щоб вона була щаслива і здорова.
Ще хочу наголосити на оцінках. Вони не демонструють майбутні успіхи вашої дитини й не визначають її майбутнє. Пам’ятаю, як у моєму класі був “трієчник”, який ідеально знав алгебру. З цього предмету він був справжній геній. Але, оскільки з інших предметів у нього були погані бали, то математичка час від часу ставила йому 3. Хіба ж це справедливо?
Оцінки дуже часто є суб’єктивним рішенням вчителя, тому не вимагайте від дитини хорошого табеля.
Любіть своїх дітей, і нехай все у вас буде добре!
На закінчення скажу, я зі своєю Олександрою – подруги! А це найголовніше. Як добре, що я збагнула і виправила свою помилку!
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
