Олена їхала в дорогій машині сина і в її голові крутилась одна єдина думка: а чи були б усі щасливі, якби одного дня вона обрала не багатого Мирона, а Михайла, в якого була закохана ще зі школи? Мабуть ні, впевнено говорив її внутрішній голос.
Михайло був красивий та розумний, але ось сім’я була досить бідна. Батько з мамою працювали в колгоспі, а крім Михайлика у них ще біло троє діточок.
– Нічого доню, головне, щоб любов між вами була, а все інше то байка. Он, дивись на нас з батьком, ми не в достатку живемо, але наша любов та повага перекриває всі фінансові труднощі.
Спершу Олена це розуміла, але з часом все змінилося. Як не як, але немає з милим цього раю в шалаші. Вічно їй не подобалось те, що батьки не могли дозволити купити їй ту омріяну сукню, чи пальто.
– До якого берега мені ваша любов? Я, як і кожна дівчина, одягатись гарно хочу, косметику хоч якусь собі купити, але в нас вічно немає на це коштів, – голосила дівчина. Мама жаліла дочку, але вдіяти нічого не могла. Одній же не купиш, треба тоді трьом обновки купляти…
Олена зустрічалася з Михайлом, але при будь якій можливості дівчина готова була його покинути, бо розуміла, не хоче вона все життя жити лише в коханні, вона мріяла про шикарне і безбідне життя.
Михайло ж старався всяко догодити дівчині. Романтиком був, ще тим. Міг на поляні квіток нарвати, а дома з них такий ексклюзив зробити, що подруги заздрили.
– Такі хлопці, як твій Михайло – рідкість. Гляди, щоб ніхто не відібрав.
– Та куди він дінеться, – відповідала горда Олена.
Ще з дитинства вона мріяла танцювати, а так як грошей на це в сім’ї не було, вона була не реалізована. Якось проходила вона повз танцювальну школу в їхньому районі, і вирішила зайти. Директорка була дуже ввічливою до неї. І вислухавши її, дала дівчині шанс, бо побачила, що та здатна на багато. В той час вона вже працювала в продуктовому магазині, тому оплачувала своє захоплення самостійно. Директорка навіть пішла їй на зустріч, зробила хорошу знижку.
Одного дня в залі вона зустріла хлопця, який сором’язливо стояв під стінкою, опустивши голову. Від інших дівчат вона дізналася, що це син самої Ілони Андріївни, власниці танцювальної студії.
Він не був красенем, але це було для Олени не важливо – він був багатий.
Багато зусиль вона й не приклала. Ще б пак, така красуня звернула увагу на сором’язливого хлопця, та й сама Ілона Андріївна була щаслива мати таку невістку, адже завжди за сина хвилювалася, бо був сильно закомплексований.
З Михайлом вона не роздумуючи розійшлася. Сказала все як є: “Знайшла собі багатія. Вибачай, але так буде краще”.
Батьки прийняли рішення дочки і стали готуватися до весілля, яке мало відбутися вже влітку.
Ілона Андріївна всю організацію взяла на себе. Навіть сукню наречені ходила вибирати. Весілля було по-багатому, а сама Олена світилася від щастя.
Минув час. В Олени з Мироном народився син. Свекруха прилаштувала її на хорошу роботу. Все б нічого, та коли з’явилося все, і достаток, і своє житло і бізнес, їй почало не хватати любові, звичайнісінької любові та уваги. Лише тоді вона почала розуміти, які ж чудові були часи з Михайлом, ще тим романтиком. А після того, як дізналася, що її Михайло женився і добре живе з дружиною, взагалі розізлилася.
– Ну і добре, що в них любов, а я зате, не хвилююсь кожного дня, чим мені дитину нагодувати. Як не як, але це важливіше.
І ось сьогодні вона їде на сватовство до єдиного сина. Обраниця її Дениса – дівчина з багатої родини.
– Ну хіба б міг мій з Михайлом син претендувати на таку заможну наречену? Ні, звичайно ж ні. Багачі завжди вибирають багачів. І як добре, що я вискочила з того бідного кругу. І нічого що, немає кохання… Хоча…
Автор – Наталя Усенко
Спеціально для ibilingua.com
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook