fbpx
життєві історії
Оленка йшла додому, слова Богдана немов досі звучали у неї у вухах, відлунювали в серці «Не народжуй, не народжуй…» Молоденька дівчина, майже зовсім ще дитина, загорнувшись в промокле покривало і тремтяча від холоду, швидким кроком прямує в бік лісу. В руках, притискаючи до себе, вона тримає зовсім крихітний згорточок

Холодний осінній ранок, дрібний дощ.

Молоденька дівчина, зовсім ще дитина, загорнувшись в промокле покривало і тремтяча від холоду, швидким кроком прямує в бік лісу. В руках, притискаючи до грудей, вона тримає зовсім крихітний згорточок. Озираючись назад вона додає крок…

– Я кохаю тебе! –

Я тебе теж, ми завжди будемо разом!

Тримаючись за руки, Оленка і Богдан гуляли вулицями рідного села. Мріяли закінчити школу, вступити в один університет, одружитися і жити довго і щасливо.

Оленка почала відчувати нездужання, з’явилося запаморочення вранці. Що таке відбувається? Люда, подруга Оленки, відразу поставила їй діагноз:

– Та ти при надії…

Оленка побігла до Богдана.

– Ти що? Нам це не треба! Я ще школу не закінчив, у мене немає професії. На що ти хочеш жити? Єдиний вихід  – не народжувати поки що.

Оленка йшла додому, слова Богдана немов досі звучали у її вухах, відоунювали в серці «Не народжуй…»

Незабаром став помітний животик. Мама завела розмову з дочкою.

Оленка не стала нічого приховувати, вони завжди були з мамою як подружки, розповіла все як є.

Приголомшені новиною батьки, що покладали на дочку великі надії, пообіцяли Оленці, що все буде добре.

Все пройшло добре, палата… Оленка просить принести сина, але їх зустріч чомусь відкладають. Що таке? Що трапилося?

Увечері, коли всі медсестри зібралися в сестринській, Оленка пішла хоч одним оком подивитися на сина.

Проходячи повз сестринську, вона почула розмову.

– Завтра треба все рано підготувати. Мати Оленки приїде за її сином і відвезе його в Будинок малятка. А Оленці завтра потрібно повідомити, що її сина більше немає.

Оленка не змогла стулити очей. Вона не могла повірити, що її батьки підготували такий план.

Не чекаючи світанку, вона закутала синочка в покривало, взяла малюка на руки і обережно спустилася у вікно палати першого поверху.

Вона бігла, бігла і всю дорогу шепотіла синові:

– Я тебе нікому не віддам!

За лісом було маленьке село, де жила жила бабуся Оленки.

Дівчина прибігла до неї, плачучи, розповіла все що сталося.

Бабуся Якилина притиснула Оленку разом з сином до себе:

– Не плач! Я вас нікому не віддам!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page