У мене хороша родина. У нас з чоловіком Тимофієм двоє діток, квартира двокімнатна. Працює Тимофій водієм у хорошій фірмі, а я копірайтер, заробляємо десь 40 тисяч на двох за місяць, але живемо під Києвом, життя тут не дешеве.
Два роки тому ми виплатили іпотеку за квартиру, тому трошечки стало легше, щось почали собі трішки більше дозволяти в їжі, у одязі.
Минулої осені загорілася я злітати у Єгипет на море, ми ніколи не були, діти просто мріють, тим паче, що це не так вже й дорого. Почала зі своєї зарплати по троху відкладати, до грудня мала назбирати потрібну суму.
Аж тут чоловік говорить:
– Оленко, я ж забув, у мами у грудні день народження, а вона так завжди хотіла у Карпатах на лижах покататися. Тут її якраз подруга запросила, але грошей у мами не вистачає, і я вже пообіцяв, що подарую їй потрібну суму. Прийдеться нашу поїздку відкласти, бо я дам мамі від нас усіх гроші, а на твої вже будемо жити до Нового року.
Що я мала робити? Запхнула власні бажання і мрії дітей подалі на рік. Я знаю, що у чоловіка дуже трепетне відношення до мами, вона ростила їх з братом Олегом сама, батько у них раптово пішов з життя, коли Тимофію було 13 років, а довгоочікуваний Олег щойно народився. Свекруха тоді зібрала у кулак всю волю і сили, не розкисла і піднімала дітей, заміж більше так і не вийшла. У Тимофія до неї ставлення прямо як до королеви чи богині, але я це поважаю і бачила раніше у цьому лише плюси. Але тепер навіть не знаю.
Справа у тому, що минулорічна історія повторилася.
Літом ми не вирвалися на моря, бо відпусток не було, а у грудні будуть по два тижні і у мене, і у Тимофія. Тому ми влітку задовольнялися купанням у річці на вихідних, а на зиму знову запланували Червоне єгипетське море. Діти чекають з нетерпінням, ми відкладаємо на путівку.
І ось вчора Тимофій після роботи видає:
– Оленко, мама шубу на ювілей хоче. Тому на море поки що не полетимо, –чоловік винувато опустив очі.
– Знову? Минулого року твоя мама на лижі в Карпати захотіла, і ми не полетіли. А що я дітям скажу, які так чекають моря?
– Ну ти ж знаєш. Мама нас з братом сама виростила, Олег студент ще. Пояснимо малим. А весною вже обов’язково!
Так, свекрусі 60 років у грудні виповнюється. Але чому я і мої діти маємо від цього потерпати? Не знаю, як ставитися до любові чоловіка до своєї мами, якщо ця любов вже стає на заваді щастя моєї родини, діток. Хіба їй не шкода онуків, що вони вдруге через її примхи без моря залишаться? Але схоже, Любові Петрівні дійсно байдуже на нас, їй головне – шуба на ювілей.
І як мені бути? Заради миру в родині знову йти на поступки? Чи наполягати на своєму, але зіпсувати взаємини з мамою чоловіка, та і з Тимофієм доведеться довго сперечатися. Я розгублена.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
