– Оленко, ну ти хоч живеш уже з кимось? Хоч зустрічаєшся з ким-небудь? Коли ми вже твоїх малят поняньчимо, а не тільки Іванкових? Що? Сама досі? Все кар’єру будуєш? А заміж коли ж? – хоч не їдь до батьків у село! Мама як збере сусідок чи родичів, і починається одне й те саме щоразу. Так, я купила квартиру в Києві, сама на неї заробила. Так, літаю на відпочинок і в командировки за кордон. Так, з особистим життям не складається!
Кожного разу, коли приїжджаю до мами й тата в село, починається одне й те саме. Приходять родичі або сусіди, або всі разом, якщо це свята, як от зараз, і мене наввипередки починають мене діставати запитаннями:
– Оленко, ну ти хоч живеш уже з кимось? Хоч зустрічаєшся з ким-небудь? Коли ми вже твоїх малят поняньчимо, а не тільки Іванкових? Що? Сама досі? Все кар’єру будуєш? А заміж коли ж?..
Ну хоч не їдь до батьків у село!
Іван – це мій молодший на два роки за мене брат. Вані 33 роки, він одружений, живе з родиною в сусідньому райцентрі, має невеличкий власний бізнес, часто приїздить до батьків, привозить їм на вихідні і канікули діток, моїх дорогих племінників, яких ми всі дуже любимо і балуємо.
Мені 35 років, я живу у Києві. У мене дві вищих освіти, гуманітарна і юридична, я працюю приватним нотаріусом, а ще перекладачем. Гарно заробляю.
Так, на стільки гарно, що я купила квартиру в Києві, сама на неї заробила.
Так, я літаю на відпочинок і в командировки за кордон. Два рази на рік оплачую таку відпустку в Єгипті або в Туреччині батькам, за що вони мені дуже вдячні. Але я роблю це від щирого серця. А також допомагаю, чим можу, коли маю можливість. На ремонт у їхньому великому будинку грошей додавала, на нову машину. Ну, а як інакше? Вони в нас з братом вкладалися, давали все можливе, тепер – наша черга.
У нас велика, дружна родина. А мами і тата є брати і сестри, то ж у нас купа тіток-дядьків, двоюрідних-троюрідних сестричок-братиків, бабусь-дідусів.
Всі намагаємося час від часу бачитися-родичатися-збиратися. І все б чудово, яуби вони всі разом мене не катували: коли та коли?
Так, з особистим життям у мене не складається! Ну й що? Це лише моя справа! Так, я б сама хотіла поруч коханого чоловіка поруч і надійне плече, того, з ким буди засинати і прокидатися.
Але поки що не зустріла. Не-зус-трі-ла!
Чи зустріну?
Та звідки я знаю! Людина я наче приємна зовні і в душі, бо друзів маю багато. Але почім мені знати, чому не складаються довгі відносини з чоловіками? Просто то їм у мені, то мені в них щось не підходить, ну не складається пазл!
Просто я вважаю, що має бути добре і комфортно разом, гармонійно і спокійно. А якщо воно не так – то навіщо взагалі?
Я вірю, що моэ щастя ще по переду, хоч для мого села і родичів я вже стара тітка.
У мене, по суті, дуже щасливе життя, яким може похвалитися далеко не кожен: я все маю, у мене є певна фінансова свобода, своє житло в столиці, машина. Де я вже тільки не була! Погодьтеся – це не мало.
Я розумію, що повне щастя дають жінці родина, чоловік, діти. І я їх хочу, хочу! Але навіть якщо не складеться – теж буду щасливою! Адже в мене є життя, родина, друзі, і ви, всі мої знайомі і рідні!
…Все це вчора я не витримала і ось так, як тут написала, висловила рідні, що зібралися у тата з мамою на честь мого приїзду.
Вони спочатку здивовано на мене дивилися, бо я ніколи ще так багато не говорила, а потім вибачилися і пообіцяли більше мене не мордувати.
Я всіх їх дуже люблю і сподіваюся, їм дійшло. А мама з татом сиділи, дивилися на мене і щасливо усміхалися.
І я знаю, що вони мною пишаються і приймають такою, яка я э, навіть без зятя і команди онучат.
А там життя покаже: може, я їм це все ще й влаштую!
Автор – Олена М.
Спеціально для видання Ibilingua.com.
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!
