Півроку тому я народила нашого синочка. Те, як мене приїхала зустрічати свекруха тітка Ніна, я не можу забути і пробачити.
– Оленко, ну як я можу її не покликати, це моя мама! Ну що ти все згадуєш, сказала і сказала! Коли це було! – чоловік Мирослав все вмовляє мене, але я лиш розвернулася і вийшла з кімнати.
Мирослав вирішив запросити до нас на святкування нового року свою маму, з якою ми не дуже ладнаємо.
Розкажу про все коротко, ви мене зрозумієте. Півроку тому я народила нашого з Мирославом синочка, і вона, коли приїхала разом з сином мене зустрічати, заявила, що дитина не Мирослава, від її сина не могло народитися не зовсім здорове маля. А тепер чоловік мені каже: “Ну що ти ніяк не забудеш, подумаєш, коли це було”. Та нещодавно і було, і вона навіть не вибачилася.
Свекруха тітка Ніна з першого дня знайомства шукала, до чого б їй причепитися. Завдання було те ще: я з освітою, не приїжджа, є своя квартира. До чого б причепитися? Наше перше знайомство з тіткою Ніною було схоже на допит, у якому мама чоловіка намагалася знайти моє слабке місце. У неї нічого не вийшло на той момент.
Після весілля ми з Мирославом стали жити у моїй квартирі. У мене є своя однокімнатна квартира, на перший час для молодої сім’ї саме те, я вважаю. Ми з чоловіком вирішили, що збиратимемо на іпотеку, щоб взяти двокімнатну, а то й трикімнатну. Адже ми хочемо двох, а краще трьох дітей. Але поки що це в перспективі.
Так ось, з першого дня після весілля свекруха почала ходити і перевіряти мене. Чим же я там годую чоловіка, а як у мене в шафі складені речі, чи я старанно під ліжком помила? Я ввічливо витримала кілька її візитів, а потім досить чітко пояснила, що на своїй території робитиму так, як вважаю за потрібне я. А її тут тепер чекають тільки як гостю, і лише тоді, коли ми її самі покличемо.
– Ти це чув, Мирославчику? Твоїй мамі вказують на двері з твого дому! Скажи їй щось! Ти тут маєш якесь право голосу? – в очікуванні дивилася на сина свекруха.
– Оленка має рацію, у нас окрема сім’я, не треба ходити і контролювати, – відповів чоловік, хоч це йому далося і не просто. Його мамині слова не вразили, мабуть, за нею таке часто спостерігалося.
Зовиця Настя, з якою ми непогано спілкуємося, одразу мені сказала, що мама так просто не відступиться. Мені до цього треба бути готовою.
– Мама посидить тихенько кілька днів, а потім вдасть, що нічого не було, щоб знову почати свої спроби підстроїти всіх під себе. Ти ж у неї найдорожче викрала – синочка, – посміхалася сестра чоловіка.
Я здивувалася, чого це синочок – найдорожче? Зазвичай дочки, особливо молодші, для мама найдорожчі та найулюбленіші. Але не у цій сім’ї.
– Ти що! Мама Мирославчику тільки що п’яти не цілувала! Він її надія та опора. Мені завжди говорилося, що дочка це відрізана скибка – вискочила заміж і згадуй, як звати. А ось син буде мамі завжди головним помічником.
Мене такі міркування тітки Ніни насторожували. З таким підходом мами чоловіка життя мене чекало дуже веселе. Але скоро стало не до свекрухи, я дізналася, що при надії.
Носила дитинку я не просто. Швидше за все, свекруха їздила Мирославу вухами на цю тему, але я була не в курсі, що вона там саме говорила. До мене ця інформація не доходила, і мене це цілком влаштовувало, а чоловік якось справлявся зі своєю матір’ю сам.
Виписали нас з синочком не одразу, нас відпустили лише через два з половиною тижні. Але, на щастя, з сином все було вже нормально, зі мною – теж.
На виписку приїхали лише чоловік, Настя та свекруха. Мої батьки тоді не змогли добратися з сусідньої області.
Я була щаслива, що нас виписали з Ромчиком, що все нормалізувалося, але останні тижні мене дуже вимотали, хотілося скоріше додому.
Мама чоловіка не забула відзначити, що я не дуже виглядаю, потім довго вдивлялася в обличчя онука і в результаті голосно заявила, що дитина не Мирослава.
– Ну, взагалі на сина не схожий. До того ж, у нас таких проблем ніколи не було! Точно тобі кажу, треба робити тест на батьківство, – узялася в боки мама чоловіка.
В осад випали всі: я, чоловік, зовиця, персонал. Першим оговтався чоловік, змірив маму поглядом, віддав мені дитину, взяв під тітку Ніну лікоть і пішов до машини. Мене відпустило вже там, на превелику удачу свекрухи, а то я б, швидше за все, зробила те, про що сильно б потім шкодувала.
Чоловік усю дорогу мене заспокоював, казав, що нічого такого не думає, все добре. Я плакала і не розуміла, за що мені такий подарунок долі, як його мати. Втерши сльози, я сказала, що її поруч з дитиною не буде. Раз вона вважає, що син не її онук, тоді і робити їй поруч з нами нічого. Чоловік зі мною не сперечався і свекруха у нас удома не з’являлася вже півроку.
Ромчик росте міцним, здоровеньким. Мої батьки приїжджають у гості до онука, Настя теж часто відвідує племінника. Тему свекрухи всі коректно оминали. Але нещодавно зайшла розмова про прийдешній Новий рік.
Зазвичай ми відзначали з друзями, а потім першого числа ходили родичами. Але цього року так уже не вийде, тож треба було вигадати щось інше. Я запропонувала зібратися у нас, щоб не тягати малюка по холодам вночі.
Мирослав мою пропозицію схвалив, почали обговорювати список гостей, до якого потрапила і Ніна Павлівна. Мій настрій одразу в нуль упав. Я нагадала чоловікові про “прекрасну” сцену на виписці і сказала, що бачити його маму не маю жодного бажання.
– Ну, як я можу її не покликати? Та й взагалі, скільки можна про це пам’ятати? Ну сказонула, та коли це вже було? – знизав плечима чоловік.
Та нещодавно це було! Усього півроку тому. До того, ж вона навіть не спробувала вибачитися за свої слова, які тоді промовила. Не факт, що це щось би змінило, але хоч би показало, що людина щось зрозуміла.
Я проти того, щоб Ніна Павлівна приходила до нас на свято. Мирослав вважає, що я не права і каже, що я поводжуся нерозумно і його маму пора б пробачити. Але прощати я її не готова, точно не раніше, ніж почую вибачення від тітки Ніни. І мама, і навіть зовиця Настя мене у цьому підтримують.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, ibilingua.com
