fbpx
життєві історії
Оленко, пенсія в мене мала, а ті кросівки, що я Денису подарувала, досить дорогі, я чек зберегла і вважаю, що було б по совісті з твого боку повернути мені гроші, адже це подарунок твоєму чоловіку! – я від слів свекрухи просто оторопіла і мовчки слухала Галину Максимівну. Коли я відчинила, то побачила свекруху з великим пакетом м’яса в руках

Розповім спочатку цю дивовижну історію.

Вже не вперше ведмежа послуга свекрухи виливається нам у кругленьку суму. Дивні якісь подарунки у Галини Максимівни і манера їх дарувати, я вам скажу. А вона вважає, що так піклується про нас.

Зараз я у декреті з синочком, чоловік працює, але грошей нам не вистачає, все ж он як дорожчає щодня.

Мама чоловіка та мої батьки допомагають чим можуть. Але допомоги від свекрухи я, щиро кажучи, не хочу.

Скоро Тарасику виповниться два роки, а поки що я сиджу в декреті. Зараз нам із чоловіком нелегко, але ми намагаємося не сумувати, хоч грошей не вистачає. Навіть із зарплати ми не завжди можемо купити собі новий одяг, все для сина купуємо. Головне зараз те, що маємо дах над головою живемо у мирному місті, а не матеріальні цінності і речі.

А нещодавно Денис прийшов такий щасливий, приніс коробку. Відкриває, а там нові чоловічі кросівки.

Виявилося, що це свекруха подарувала синові кросівки, ми дуже раділи, бо на той момент дозволити таку покупку не могли.

Але рано ми зраділи. Через кілька днів мені зателефонувала свекруха і запитала в лоба, коли я поверну їй гроші за черевики чоловіка.

– Оленко, пенсія в мене мала, а ті кросівки, що я Денису подарувала, досить дорогі, я чек зберегла і вважаю, що було б по совісті з твого боку повернути мені гроші, адже це подарунок твоєму чоловіку! – я від слів свекрухи просто оторопіла і мовчки слухала Галину Максимівну.

Я одразу просто не зрозуміла, про що мова. А потім згадала обновку. Тоді я відказала, що це подарунок, які гроші, якщо ми кінці з кінцями ледве зводимо. Навіщо тоді, говорю, було купувати черевики?

А свекруха відповіла, що вона не може дивитися, як Денис у старих потертих черевиках ходить. Тож вона купила йому взуття та розраховувала, що ми їй повернемо гроші потім. Галина Максимівна – пенсіонерка, вона живе сама, тож вона справді витратилася.

Ми, звісно, ​​гроші повернули.

Але на день народження Тарасика, яке було минулого тижня, мама чоловіка подарувала йому столик для годування. А потім знову сказала, щоб ми повернули гроші! Я таке вперше бачу, слово честі. Як можна подарувати подарунок та потім вимагати за нього гроші? Столик недешевий, їй, мовляв, не шкода для онука.

Але ж це смішно!

Позавчора свекруха знову зі своєю допомогою прийшла. Ми сиділи з моїми батьками на кухні, пролунав дзвінок у двері. Коли я відчинила, то побачила Галину Максимівну з великим пакетом м’яса в руках. Вона похапцем занесла пакет і поклала на стіл сире м’ясо. Сказала, що купила за вигідною ціною. Я вже знала, чим це закінчиться, мене втомила така допомога.

Тож Галині Максимівні з її м’ясом я вказала на двері і сказала, що сама куплю те м’ясо, яке вважаю за потрібне і коли воно мені знадобиться.

Звичайно, свекруха образилася, вона ж для нас старається. Тепер вона зі мною не розмовляє і чекає, що я прийду просити пробачення. Ось ще. Це ж не допомога, а справжня ведмежа послуга, причому одна за одною.

Навіщо так допомагати, якщо вона чудово знає, в якій ми ситуації. Нехай тоді краще зовсім не допомагає. Кому таке треба? Я вважаю, що правильно все зробила, надалі подарунки від свекрухи я приймати не збираюся і чоловікові заборонила погоджуватися на будь-яку допомогу від неї.

Мені шкода, що Денису доводиться віддавати гроші, коли ми і без цих подарунків перебиваємося з хліба на воду. Але я знаю, що ситуація така є тимчасовою, я скоро вийду на роботу, і тоді все налагодиться. А зі свекрухою стосунки зіпсовані, оце сумно.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.