Оленка сиділа в купе і вдивлялася на вогники, які миготіли за вікном. Вона розуміла, що з кожною хвилинкою все ближче і ближче до рідної домівки, а їй так лячно туди повертатися. Ні, у неї чудові батьки, які зробили все, щоб донечка в майбутньому стала хорошим лікарем, а найголовніше, вони вклали в неї свою душу.
Оленка була єдиною донечкою. Всі подружки заздрили дівчині, що батьки її балують, роботою не закидають.
А вона їм ось, такий подарунок зі столиці везе…
З Олегом вона познайомилася, ще на 2-му курсі. Високий, вродливий, інтелігентний. Він зачаровував дівчину квітами, подарунками та компліментами, від яких Оленка таяла.
В них в селі ніколи не було таких романтичних хлопців, тому й не могла натішитись своєму щастю. Олег був старший від неї на кілька років. Навчався в тому ж університеті, і тепер він стоматолог, якому батьки подарували кабінет, де той приймав пацієнтів, і заробляв чималі гроші.
Зустрічались вони не часто. Олег списував все на роботу, а дівчина й мовчала, щоб часом не злякати своє щастя. Тільки коли зрозуміла, що носить під серцем дитя, вирішила відверто поговорити з Олегом, адже щось потрібно думати, скоро їх буде більше.
– Розумієш, Олежику, тут таке… надіюсь ти будеш щасливий. У нас скоро буде малюк!
– Щасливий? Оленко, що ти собі надумала? Ти що, за весь цей час не зрозуміла, що в мене є дружина, і не тільки… в нас син росте, якому скоро виповниться 3 роки, а ще… ще моя дружина на 8-му місяці, чекаємо на лапочку дочку.
Олена й слова не промовила. Вибігла з кафе зі сльозами на очах.
– Чому, чому я така наївна. Чому не здогадалась раніше, що у нього є дружина, діти. Боже, пробач мене за цей вчинок. Але ж він хоча б словом обмовився. Для чого подавав мені надії, – картала себе дівчина.
В цю мить вона ніби подорослішала на десяток років.
– Тепер я одна маю впоратись зі всіма труднощами материнства. Але я впораюсь, обов’язково впораюсь, – Оленка ніжно гладила животик, а сльози самі собою котились, наче намистинки з її біленького обличчя.
І ось тепер, вона сидить в купе поїзда, який ось-ось привезе її до рідної домівки. Про свій приїзд батьків вона й не попередила. Вони б одразу ж почали задавати питання: чому, для чого і на скільки та повертається. Оленці це було не на руку, адже вона, ще й досі не зрозуміла, як вона, така чесна і порядна дівчина, зізнається батькам , що мала зв’язок з одруженим чоловіком, і більш того, чекає від нього дитину.
Поїзд зупинився в її рідному Тернополі. Оленка не кваплячись витягла свій червоний чемодан, попрощалася з попутниками і рушила до виходу. На пероні вона не поспішала, думки розбігались в різні сторони. На мить їй ніби потемніло в очах. Коли Оленка розплющила очі то перше, що вона побачила, це обличчя старої циганки. Її погляд ніби пронизував все тіло.
– Знаю, знаю! Мовчи! Відпочинь трохи. Нічого не бійся, батьки все зрозуміють. Вір мені, і запам’ятай: через рік після народження, ти зустрінеш свого майбутнього чоловіка, і прийме він тебе, з донечкою на руках.
– З донечкою? Звідки вона знає, що я чекаю дитину, і… донечка… дивно все це.
Оленці стало вже краще, вона піднялася, взяла чемодан і попрямувала до маршрутного таксі, яке й відвезе до батьків. Після слів циганки їй чомусь стало легше, зникли всі хвилювання, тому дорога була не такою важкою, як в поїзді.
Дома, вислухавши всю історію, батьки не стали засуджувати доньку. Звісно, не такого вони бажали їй, але що поробиш, це життя.
В призначений час Оленка народила чудову дівчинку. Батьки, друзі та сусіди радо зустрічали молоду матусю з немовлям на руках. Все було добре.
Оленка вже дома згадала слова циганки.
– Все таки була права стара циганка – дівчинка! Моя Катруся! Хоча… тут вона могла й вгадати. Ось, якщо через рік долю я свою зустріну, тоді й повірю у такого роду передбачення.
Час минав дуже швидко. Ось Катрусі вже майже рочок. Оленка не переставала думати, про свою долю.
– Ну де в нашому селі я його зустріну. Все це передбачення – повна маячня, треба забути і все.
Так і сталося, Оленка вже й не думала про чоловіка. Всю себе вона віддавала Катрусі. Хотіла, щоб та мала щасливе дитинство і хорошу долю.
Він з’явився так випадково, як і стара циганка на пероні, що Оленка ледь дар мови не втратила.
Біля їхньої хатинки є невеликий лісок. Там з колясочкою часто любила гуляти Оленка. Так було і цього дня.
Він ніби звалився з небес. Так, так, саме з небес… на великій повітряній кулі, яка випадково звалилася, ледь не на їх хату. Оленка підбігла рятувати хлопця, а вже через деякий час вони пили чай з пампушками на кухні у Оленки.
Таки правду сказала стара циганка!
Автор – Наталя У
Передрук суворо заборонений!
Фото ілюстративне – ukr.media
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook