Оленці було три роки, коли її батьків не стало. Бабуся здоров’я не мала, ледве пересувалася за допомогою палички, а більшу частину дня сиділа або лежала на своєму ліжку в маленькій кімнаті біля печі. Куди їй ще за малолітньою онукою доглядати! Тому Оленці одна дорога була – в дитячий будинок.
Але їй судилося залишитися в сім’ї, в рідному селі. Сусідка, Надія, багатодітна мама чотирьох дітей, не змогла залишитися осторонь і оформила опікунство над осиротілою дівчинкою. Оленку вона знала з народження, сусіди дружили між собою. Так Оленка потрапила у велику і дружну сім’ю, та й рідна бабуся була поруч, у сусідньому будинку.
Час минав, дівчинка росла, вчилася, Надія не могла натішитися, дивлячись на Оленку – дівчинка була їй помічницею в усіх справах. Все встигала – і уроки зробити, і з коровою допоможе впоратися, курей, поросят погодує! І все з посмішкою, легко і швидко! Дві дочки Надії виросли, вийшли заміж і виїхали з села.
Решта дітей, син і дочка, були трохи старшими за Оленку, матері допомагали, але більше через обов’язки, а Оленці, здавалося, будь-яка робота дарує радість.
***
Того дня Оленка з ранку відчувала якусь незрозумілу тривогу, вона не давала спокою дівчинці, цей стан був незнайомий їй, тому це її злякало і викликало неприємні відчуття.
Новий навчальний рік щойно почався, старші брат і сестра перейшли в одинадцятий, випускний клас, а Оленка перейшла в дев’ятий. Школа бул розташована неподалік від будинку Надії.
Оленка вчилася в другу зміну, вранці вона допомогла мамі по господарству, тому пішла в дальній закут саду збирати яблука.
– Оленкко, донечко! Ти не запізнишся до школи?
– Зараз, мамо! Тільки кошик наберу, трошки залишилося і буду збиратися!
Коли Оленка з повним кошиком підійшла до ганку, мама сиділа на лавочці. Вона посміхнулася дівчинці.
– Яка ти в мене помічниця! Зараз Катя з Сашком прийдуть, зберуть інші. Іди, збирайся, а то запізнишся.
– Мамо, з тобою все в добре? Щось ти така бліда!
– Нічого, доню, просто втомилася. Зараз посиджу, відпочину, і все пройде.
– Добре, тоді я побігла!
Всю дорогу до школи Олена думала про маму, перед очима у неї стояло мамине бліде обличчя. Тривога не покидала її. Надія була життєрадісною і працьовитою жінкою, і її стан мало скидався на втому.
Брат з сестрою не зустрілися їй по дорозі, напевно затрималися в школі чи пішли іншою дорогою. Тато ще вранці поїхав на роботу, як завжди допізна його не буде. Мама вдома сама і це не давало Оленці спокою.
Не витримавши, вона підійшла до вчительки і попросила відпустити її додому, сказала, що хвилюється за маму і пообіцяла вивчити нову тему самостійно. Оленка старанно вчилася і педагог відпустила її без зайвих питань.
Дівчинка побігла додому, її душа відчувало біду! На лавочці біля будинку мами не було! Дівчина забігла в будинок – тиша! Піти вона нікуди не могла, не мала наміру.
Оленка вибігла в город і побачила маму, яка лежала під тією яблунею, з якої вранці дівчинка збирала яблука.
Поруч лежала кошик. Напевно, мама хотіла добрати залишки яблук, не чекаючи Катю з Сашком.
Оленка підбігла до мами:
– Мамо, мамочко, що з тобою?
У відповідь жінка слабо ворухнула рукою. Оленка вибігла за ворота, до сусідів, покликала бабусю Марію, та викликала швидку. Швидка приїхала швидко, маму відвезли в лікарню. Лікар сказав, що якби допомога прийшла на півгодини пізніше, все могло закінчиться дуже погано.
Коли Оленка розповіла бабусі Марії, що її з ранку турбувало передчуття і вона відпросилася зі школи, бабуся сказала:
– Це тебе Бог направив, щоб віддячити Надію за її доброту!
До мами Оленку пустили тільки через кілька днів. Вони прийшли з бабою Машею, старенька зайшла першою, потім Оленка. Мама була дуже слабкою, але очі дивилися на дочку з любов’ю і ласкою. Вона торкнулася руки дівчинки і прошепотіла:
– Баба Маша мені все розповіла. Спасибі тобі, рідна моя! Спасибі за те, що повернулася! Завдяки тобі я жива!
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!
