Олеся бігла з роботи додому. По дорозі заскочила в супермаркет, треба було купити молока, хліба, масла, і ще різних смаколиків. Сьогодні п’ятниця, і в суботу та неділю треба чимось смачненьким годувати своїх рідних. В цю мить вона відчула на собі погляд. Він не був, як всі інші. Це погляд безвиході. Зробивши ще декілька кроків, їй стало не по собі.
Одразу ж під самісіньким торговим комплексом вона зустріла його, хлопчину, який з такою любов’ю пригортав до себе цуценя, і невблаганним поглядом розглядав усіх перехожих.
– А чому ти його собі не залишиш? – запитала Олеся, кинувши на хлопця здивований погляд.
– Я хотів його залишити собі, але батьки не дозволяють. А як я його на вулиці залишу? Він же такий маленький.
Жінку не чіпали ці слова, вона розвернулася і пішла, кинувши на прощання холодну фразу:
– Слухай батьків!
Тільки далеко вона піти не змогла – раптом їй стало погано, зашуміло в вухах і підкосилися ноги. Вона на мить сама стала маленькою дівчинкою.
Вона згадала, як несла додому кудлатого цуценя, а тато через “трійки” відмовив його залишити. Олеся пропонувала всім перехожим хвостатого друга, але всі відмовлялися. Уже ввечері вона залишила його на доріжці і почала від нього тікати. Плакала і намагалася не озиратися назад. Але обернулася…
Щеня стояло і дивився їй услід. Цей погляд досі в її пам’яті.
Оцінку вона виправила, тільки цуценя вже не було. Навіть батька не стало – пішов до молодої дівиці, модної блондинки в коротенькій шкіряній курточці. З того часу Олеся і не злюбила вироби з натуральної шкіри.
Спогади з минулого змусили її зупинитися. Вона уявила, що трапиться з цуценям, якщо хлопчикові не вдасться знайти для нього будинок.
– Я заберу його. Ти ім’я йому придумав?
– Це дівчинка. Діна! Ви точно її заберете? Тільки молоко не давайте, у неї живіт від нього болить, – радісно підбіг хлопчик.
– Добре, я врахую.
Хлопчисько простягнув їй цуценя, поцілував його на прощання, скинув сльозу і побіг додому. Олеся тримала Діну і плакала. А маленький пухнастий клубочок уперся в тепле пальто і засопів від втоми.
Олеся погладила м’яку шерсть, а потім підняла дитину до лиця.
Вона не могла насолодитися молочним щенячим запахом, який нагадував їй про дитинство. Олеся зраділа, що у хлопчика не буде того погляду з минулого. І це робило її неймовірно щасливою.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
