Олеся, моя двоюрідна сестра, все життя жила досить бідно. Дітей в них з чоловіком немає, тому в квартиру сильно не вкладалися.- А для кого,- говорила вона, – нам і так добре! Ми з сестрою разом працюємо на підприємстві, тому я вже добре її вивчила. І ось, десь два місяці тому, вони з чоловіком вирішили трохи “підмарафетити” своє житло. І тепер почалося з її боку. – І як ти в таких умовах живеш? Батареї ж то такі давно не в моді.
***
Ну, нарешті-то, моя двоюрідна сестра зробила в квартирі ремонт (у перший раз за 15 років) і життя через це тепер мені нема.
Працюємо ми разом, поруч з моїм будинком, і на обід Олеся завжди заскакує до мене. Це триває кілька років. Мене раніше це не напружувало. Сестра приносила з собою що-небудь, або я виставляла то, що у мене було в холодильнику. Все було чудово.
І її все завжди влаштовувало. Мої на роботі всі, дома в той час нікого. Ми в будинку одні, балакаємо про те, про се. Ніяких претензій вона мені ніколи не висловлювала.
Але тут вона зробила сучасний ремонт і понеслося!
– Такі батареї, як у тебе, ніхто вже в будинках не тримає! Поміняй. Гроші ж є у тебе.
А то, що батареї цілі і відмінно гріють, це як?
Мовчу, щоб ненароком не випалити колючі слова. Роблю вигляд, що слухаю. А сама на годинник поглядаю, скоріше б перерва закінчилася.
– Так поміняй ти вже ці паперові шпалери! -знову чую. – Хто такі в наш час клеїть? Твій дім схожий на гуртожиток!
– А що з ними не те? – заперечую спокійно. – Вони чисті. Маленьких дітей у мене немає, ніхто не забруднив. Так, шпалери у мене давно, я згодна, але вони абсолютно не вицвіли. Ну і що, що паперові?
– Та хто в гості до тебе прийде, засміє! – сестра наполегливо гне свою лінію. – Геть не сучасно у тебе. Ти від життя відстала. Збери гроші і зроби ремонт, хоча б косметичний! І стелю зроби натяжну. Он у тебе проводка збурюється біля люстри.
Я подивилася на свою білу стелю, яку тільки цієї весни сама побілила. Все нормально, мені подобається. І взагалі, це мій будинок! Я живу в ньому, і мені добре тут і затишно.
– Залиш мій будинок в спокої, – миролюбно сказала я. – Не до ремонтів мені. Грошей поки стільки немає, щоб ремонти робити.
Олеся знизала плечима і більше нічого не сказала. Ну, думаю, нарешті відстала. І охота ж буває людям свою думку іншим нав’язувати. Ну яке їй діло до моїх стін, стель?
У той день все обійшлося. День пройшов нормально. Але на другий день, коли вона присівши на стілець, втупила погляд на мою стареньку кухонну стінку і проголосила, що через неї моя кухня виглядає брудною, я не витримала! І висловила їй все.
Сказала, що вона не може командувати, що мені робити в своєму власному будинку. Не вона в ньому живе. І я сама вирішу, коли мені, і що купувати.
І якщо їй щось не подобається, вона може ходити обідати до себе додому, а мене нехай залишить у спокої!
Кілька днів ми не розмовляли. Потім помирилися, все таки працюємо в одному відділі. Але в свій будинок я більше її не запрошую. Тепер їй доводиться їздити обідати додому, за три зупинки від роботи. Або їсти принесений обід в відділі. Але мене це вже не хвилює.
Дуже вона мене тоді образила, я не пробачила.
Фото ілюстративне – spaandmore
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
