fbpx
життєві історії
Олеся не з нашого міста, ми познайомилися 10 років тому на роботі, тоді я якраз розлучалася, а вона мене підтримала. Спочатку Олеся винаймала кімнату, потім я її покликала жити до себе, щоб вона не платила за житло. Через кілька років вона почала їздити на роботу у Голандію вахтами і одного разу вона повернулася з животиком. Тепер я розумію, що, мабуть, треба було дати грошей

У мене є подруга Олеся, чи, можливо, була. Ми з нею знайомі 10 років. Подругу мою виховував дідусь, бо мати пила, взагалі подруга її не визнає, каже, що чужа вона їй.

Я старша за Олесю на 5 років. У мене доросла двадцятирічна дочка, сама я розлучена. Олеся не з нашого міста, ми познайомилися 10 років тому на роботі, тоді я якраз розлучалася, а вона мене підтримала. Спочатку Олеся винаймала кімнату, потім я її покликала жити до себе, щоб вона не платила за житло.

Через кілька років вона почала їздити на роботу у Голандію вахтами і одного разу вона повернулася з животиком. Подруга почала просити у мене грошей, адже я в неї і за маму, і за подругу. Я не дала, відмовила, сказала, що їй уже скоро 40 років, треба народити хоча б собі. Запропонувала Олесі і надалі жити у мене та свою допомогу.

Олеся народила, винайняла кімнату, з’їхала. Тепер я розумію, що, мабуть, треба було дати грошей. У Олесі не має материнських почуттів, дитину вона ніколи не бере на руки, не колисає, пісеньки не співає, підвищує голос, як на дорослу.

Дзвонить тиждень тому мені і каже: «Не хочу виховувати, втомилася, віддам до дитбудинку».

Скільки я не вмовляла, вона в ні в яку. Все стверджує: «Не люблю, не треба». Я поділилася цією проблемою зі своїми рідними, так вийшло, важко було це у собі тримати. Один із родичів запропонував, що може нам забрати дитину до себе?

Я сказала їй про це, так Олеся почала дорікати мене, що з я все розповіла своїй рідні. Але я хотіла якнайкраще! Тим більше я й справді бачу, що дитина їй не потрібна. Я ж дуже люблю маленьку Міланку, от і не знаю, як бути…

…Минуло майже три роки. Я майже у 50 років вдочерила маленьку Міланку. Зустріла півроку тому гідного чоловіка, побралися з Романом. Мені допомагає дочка, теж любить зведену маленьку сестричку. Де Олеся, нам не відомо, пурхнула пташкою десь далеко, як тільки зкинула зі своїх рук дитину…

Ми дуже щасливі. Кожному – своє.

Я за все вдячка Богу.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!