Олеся вискочила заміж досить рано. В дев’ятнадцять вже стала мамою, і коли малятку було два місяці, мене запросили стати для неї хресною мамою. Я не дуже хотіла, знаючи їхні запроси, але, що поробиш, відмовляти не стала. Я старалася, як могла, на подарунки не скупилася. І ось цього року Євуні мало виповнитися 6. Телефонує мені Олеся з пропозицією, що подарувати. Мене від почутого перетрусило. Ну що за наглість.
Я не дуже і хотіла, але так вийшло, що я стала хрещеною мамою Єви. На подарунки ніколи не скупилася, бо своєї сім’ї не мала, а доходи дозволяли. Цього року похресниці мало виповнитися 6 років, вона вже майже школярка.
Так вийшло, що у мене з рідною сестрою велика різниця у віці – цілих 16 років. Так що тіткою я стала в 3-х річному віці. Тоді я ще не розуміла значення слова “племінниця” і з Олесею, як сестра назвала свою дочку ми просто грали разом.
– Це твоя племінниця, – розчулено говорили всі навколо, – ти повинна її любити, оберігати і дбати про неї. Олеся росла примхливою дитиною, котрі вважають, що весь світ повинен крутитися навколо них. З такою переконаністю і виросла, тим більше, що сестра тоді жила добре, дочку балувала, ні в чому єдиному чаду не відмовляла.
– Олеся у нас заміж виходить, – повідомила мама 7 років тому, – ну і що, що їй всього 18 років. Її мама теж рано заміж вийшла.
Мені було не зрозуміти, я тоді була студенткою, мені здавалося, що спочатку освіта повинна бути, потім вже заміжжя і діти.
Через рік у Олеся стала мамою дівчинки, а я закінчила університет.
– Ти повинна бути хрещеною, – повідомила мені старша сестра місяця через 3 після народження її ненаглядної онучки, – ви ж з Олесею в дитинстві так дружили…
Я пробувала відмовитися, мені і так вистачало б усвідомлення, що Єва – моя внучата племінниця, але мене з жаром вмовляли і мама, і сестра, і сама Олеся.
З тих пір кожен вважав своїм обов’язком висловити мені, що я повинна: – Не забудь, – карала мама, – у твоєї хрещениці день народження скоро! Або: – Ти Євуні збираєшся щось на Миколая купляти? Їй треба курточку теплу. Гарну іграшку або дорогий комбінезон, велосипед або самокат.
Немає проблем, я купувала. Була сім’єю не обтяжена, заробляла непогано. А два роки тому я заміж вийшла. Жити ніде, взяли іпотеку. Але навіть це не вплинуло на вартість моїх подарунків хрещениці: два рази на рік – я щось дарувала так точно.
На цей рік матеріальне становище сім’ї батьків Олесі похитнулося: батько звільнився з органів, влаштувався підробляти, отримував невелику пенсію.
– Як ми будемо жити, – скаржилася сестра, – Олесі ж платити іпотеку ми допомагали, а тепер як? Нічого, – говорила я, – впораються. Всі якось платять. І я плачу.
Чоловік у племінниці працює, сама вона теж.
-Легко тобі говорити, – не погоджувалася сестра, – у тебе поки дітей немає. А їм стільки всього треба! До речі, ти не забула, що у Євуні скоро день народження?
Я не забула. Тим більше, що через два тижні від дня народження Єви, 25 років повинно було стукнути і її мамі Олесі. Зазвичай я дарувала подарунок хрещениці, потім купувала щось її мамі. Але в цьому році сестра попередила мене заздалегідь:
– Олеся там з тобою поговорити хотіла. На рахунок подарунків. – Послухай, – зателефонувала через пару днів племінниця, – я тут подумала, навіщо тебе в цьому році на два подарунки витрачатися? Ну в сенсі мені і дочці? Давай ти витратиш гроші один раз на подарунок нам обом.
– А що можна одночасно подарувати і 6-ти річній дівчинці, і її 25-ти річній мамі? – поцікавилася я, – кухонний комбайн Єві без потреби, як і тобі нова іграшка.
-Та ні ж, – нетерпляче перервала мене Олеся, – ти просто додаси мені тисяч п’ять. Я куплю собі новий телефон і все.
– А як це в’яжеться з подарунком Єві?
– Так безпосередньо в’яжеться, – не здавалася Олеся, – я куплю собі новий телефон, старий свій віддам дочці. Ось так і буде подарунок у нас обох.
Я планувала витратити на подарунок для Єви не більш 2-х тисяч. І для Олесі – не більш як 1. У мене просто немає можливості витрачати більше. Та й старий телефон Олесі я вважала сумнівним подарунком для дівчинки. Принаймні, від себе. Про що я прямо і сказала Олесі.
– Ну як же так! – племінниця була явно незадоволена, – я розраховувала, у мене б все склалося. Ти що, раз в рік грошей для рідні не знайдеш? Мати відмовила, у неї зараз теж з грошима важко, бабуся таку суму не потягне. Ну добре, давай ти не будеш робити нам подарунки до Миколая, в рахунок того, що ти подаруєш гроші зараз?
– Олеся, – кажу, – я не планувала і на Миколая робити дорогі подарунки. Максимум – солодощі та недорогі сувеніри. Ну не можу я зараз розкидатися грошима. У нас в квартирі голо, це крім іпотеки.
Кілька разів ще племінниця приймалася випрошувати, але я залишилася непохитною. День народження Єви в цьому році вирішили відзначати скромно: тільки чай і торт в колі найближчих. Передбачалося, що основне торжество відбудеться в день, коли народилася сама Олеся.
Ми з чоловіком приїхали, я вручила Єві подарунок: ляльку з серії, яку племінниця колекціонувала і плюшевого кошеня.
– Ох і розщедрилася хрещена, – почула я посмішку Олесі, – аж цілих дві дрібнички. Ось через тітку ти, Євунечко, залишишся без подарунка від нас з татом. Ми ж хотіли тобі подарувати новий телефон, але хрещена на нього відмовилася скидатися.
Єва, нічого не розуміючи кліпала очима.
– Олеся, – обурилася навіть моя мама, яка завжди захищала улюблену внучку, – Єва навряд чи зрозуміє твою хитру схему з телефонами.
– Тим більше, – додала я, поспішаючи попрощатися, – що Єву очікував би зовсім не новий телефон.
– У мене нормальний смартфон, – говорила Олеся, коли за нами зачинялися двері, – якого дочка по твоїй милості позбулася.
На ювілей племінниці ми з чоловіком не запрошені. Я про це не шкодую. Мені інше незрозуміло: ось як можна так? Власну дочку готова позбавити іграшки, аби заволодіти новим гаджетом? Вимагати подарунок собі, наполягати, звинувачувати? Єх…
А хрещениці я все одно подарунок на Миколая зроблю, як планувала. Через маму свою передам.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
