fbpx
життєві історії
Олежику, на той момент, ще двох років не було – найкращий час, ходить, говорить, відкриває світ. Хлопчик активний і непосидючий. Я завжди намагалася бути поруч і допомагала, чим могла. Вони хотіли новонародженого малюка, але, наскільки я зрозуміла, їм і так пощастило, тому що на здорових дітей такого віку, величезна черга

У мене один єдиний син. Одружився 10 років тому. Зараз йому 40, дружині 42.

Оля, як жінка, непогана, але, на жаль, не може народити дитинку. Малюка вони завжди хотіли, лікувалися, ходили по церквах і по бабках-цілительках. Але після двох невдалих спроб, сама вона точно не зможе, так лікарі сказали, ЕКО теж не вийшло, і вони задумалися про усиновлення.

Я була на сьомому небі від щастя. Завжди мріяла зробити добру справу, усиновити дитину з дитбудинку, але раз не я, то хоча б Іван. Довго вони домагалися усиновлення, і в підсумку стали батьками хлопчика Олежика.

Дитині, на той момент, ще двох років не було – найкращий час, ходить, говорить, відкриває світ. Хлопчик активний і непосидючий. Я завжди намагалася бути поруч і допомагала, чим могла. Вони хотіли новонародженого малюка, але, наскільки я зрозуміла, їм і так пощастило, тому що на здорових дітей такого віку, величезна черга.

Згодом почала помічати, що Оля стала втомлюватися від спілкування з дитиною, зриватися на Олежика і підвищувати голос. Потім стала шльопати по попі, ставити в кут і карати все частіше і частіше. Коли я заступилася за дитину, грубила, хоча раніше такого собі не дозволяла. Потім син зізнався, що вона дуже втомилася від материнства, що у неї і так нервів на роботі вистачає, що вони зовсім не так все собі це уявляли, і що “Ось був би рідний, тоді так”… І ось це “Ось був би рідний” стало прослизати в їх словах все частіше. Але я якось не надавала значення.

А зараз дізнаюся, що вони хочуть повернути Олежика назад в дитбудинок. Це що їм, іграшка – погрався і викинув? Він же все розуміє, причому розумний зростає. Як я тільки Івана не вмовляла. Пропонувала до них переїхати, буду за ним доглядати.

Ні, каже, нам важко, поспішили, не розрахували свої сили, а ти тим більше не впораєшся, у тебе здоров’я вже немає. Посварилася з ними в пух і прах. Змусити не можу, і розлучитися з онуком немає ніяких сил. Я б і сама його усиновила, але вже на пенсії, чоловіка немає.

Так важко мені на душі. Як достукатися до їх серця?

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне – ukr.media

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

facebook