fbpx

Ольга сказала, що втомилася від сірих буднів, що Павло уже досяг своєї стелі і далі рости не може. А їй нудно, вона хоче більшого. Тому вона розлучається і виходить заміж за іншого чоловіка. Він перспективний, з великими грошима. Їй пощастило, що він вибрав її, Ольгу, і навіть погоджується на те, щоб з ними жила Світланка

Дядько Павло вже досить літній, навіть старенький. Ходить із паличкою, трохи зігнувшись, але завжди з усмішкою. Його люблять усі сусіди, завжди всім допомагає, підтримує. Вдома завжди порядок, чистота, двір акуратний. Раніше з усім справлявся сам, зараз до нього весь час приїжджає дочка із зятем та онуки.

— Пощастило тобі, Павле, дочка ж у тебе яка дбайлива! — каже дядькові сусідка Марфа. — Мої геть, добре якщо раз на рік про матір згадають і то добре. На свято яке зателефонують привітають і добре.

Іра витирає куточком хустки сльозу. Усі троє її дітей живуть по різних містах, у всіх сім’ї, про матір згадують і справді рідко. Внукам у селі нудно, а дорослі вважають, що краще на море з’їздити, аніж у селі матері допомагати. Жаль дядьку, свою сусідку.

Сидячи на лавці біля воріт, він думає, що треба попросити онуків наступного приїзду допомогти сусідці. Адже зовсім одна вона. А клопоту у своєму будинку завжди повно.

– Ех, Іро, у мене ж не завжди так було. Та й Світланка мені не рідна донька, ти ж знаєш. — дядько Павло мружиться на сонці.

— Так, чула, говорив хтось із баб. А мати її де?

— Та ні, жива вона, здорова, як знаю.

Павло був молодий чоловік. Усього 29 років — найсвітліший світ, коли дурниці молодості вже минули, а тіло здорове і розум ясний. Саме тоді приходить чоловікові бажання завести сім’ю, дітей народити, жити своїм господарством.

От і Павло вирішив, що час перестати ходити, треба про сім’ю думати. До них на роботу прийшла жінка до бухгалтерії. Цікава, вродлива, розумна. Розлучена, виховувала доньку трьох років.

Йому, Ольга сподобалася відразу, та й вона не залишилася байдужа до молодого чоловіка. Він познайомився з її донькою. Побоювався звичайно спочатку.

Дівчинка виявилася гарненька, спокійна та слухняна. Павло абсолютно щиро полюбив біляву малечу. Та й дитина швидко відповіла взаємністю.

Через рік Ольга та Павло одружилися. Через два отримали нову квартиру, він затіяв ремонт, сам усе робив. Він вважав, що вони жили непогано. Не гірше, ніж інші. Зірок з неба не вистачали, але достаток був. Змогли купити і гарну дачу, і машину.

Ольга була гарною господаркою, Світланка донька радувала батьків. Сім років життя у шлюбі пролетіли як один день. Світланка пішла до третього класу, і Павло почав заговорювати з Ольгою про народження спільної дитини.

Ольга відмахувалася, казала: «Давай пізніше», жартувала. А після нового року сказала, що подає на розлучення. Для Павла це було як грім серед ясного неба, він не міг зрозуміти, що він зробив не так, у чому завинив. Просив дружину подумати, чи хоч би пояснити, що взагалі відбувається.

Але Ольга сказала, що втомилася від сірих буднів, що Павло уже досяг своєї стелі і далі рости не може. А їй нудно, вона хоче більшого. Тому вона розлучається і виходить заміж за іншого чоловіка.

Це чоловік перспективний, з становищем та великими грошима. Їй пощастило, що він вибрав її, Ольгу, і навіть погоджується на те, щоб з ними жила Світланка. І Ольга дуже просить Павла, розлучитися без скандалів та істерик.

Спільно нажите запропонувала поділити навпіл та розійтися як дорослі інтелігентні люди.

Павло не зміг умовити Ольгу подумати. Майно поділили: Павлові дістався будиночок у селі, Ользі квартира, машину продали, гроші теж поділили на двох.

Світланка плакала, просила маму не виганяти тата з дому, але Ольга залишилася непохитною, і навіть накричала на доньку, що вона нічого не розуміє, і що в житті треба шукати перспективного чоловіка. А поміняти його на іншого, вигіднішого — нормально. І Світланці буде краще з новим татом.

Павло переїхав до села. Йому нічого більше не хотілося у житті. Він тільки відчував, що дуже втомився. З роботи звільнився і влаштувався водієм на місцевий молокозавод. Минуло півроку. Того вечора йшов дощ і був сильний вітер. Павло дивився телевізор, коли почув стукіт у двері.

На порозі стояла промокла і змерзла Світланка. “Батьку!” — дівчинка кинулася до Павла й розплакалася.

Тільки за півгодини Павло зміг домогтися зв’язного пояснення того, що сталося. Новий чоловік покарав Ольгу за те, що та без дозволу зробила собі бутерброд із червоною рибою, коли прийшла зі школи.

Зателефонувавши колишній дружині, він сказав, що Світланка в нього, і щоб вона не турбувалася. Забрати доньку вона може сама, чи Павло привезе її завтра сам.

Ольга вислухала колишнього чоловіка, попросила привезти доньку вранці та поклала слухавку.

Світланка не хотіла повертатися, Павло просив її пояснити і зрештою посадив у машину і привіз до Ольги. Вона почала кричати на дочку, казала, що вона невдячна, що заради неї всі тут стрибають, а вона веде себе неправильно. Павло, спробував зупинити Ольгу, але вона не почала його слухати.

З кімнати вийшов новий чоловік Ольги, побачивши дівчину, що плакала, він посміхнувся.

Павло погано пам’ятав, що далі було. Сусіди викликали міліцію. Світланка вчепилася за Павла і відірвати її було неможливо.

Так і поїхали до відділення. Втомлений майор, опитавши Павла, сказав, що заяву той чоловік відмовився писати.

Павло зітхнув, і сказав, що шкодує, що так зробив, але вчинити інакше він не міг. Майор кивнув, сказав, що сам би так зробив і тихо запитав: «Дитину куди тепер?».

Павло думав недовго і сказав, що забирає Світланку собі. І якщо треба подасть до суду, якщо Ольга добром доньку не віддасть. І Хай Павло їй не рідний батько, але ближче за неї в нього нікого немає.

Майор полегшено зітхнув. Саме він і допоміг оформити всі документи, поговорив із Ольгою, запропонувавши вирішити питання з дитиною спокійно. Ольга, здається, зраділа, що дочка з нею жити не буде більше.

Світланка категорично відмовилася повертатись до матері, навіть не поїхала збирати свої речі, казала, що їй страшно.

Усі необхідні документи оформили швидко. Ольга опинилася від дитини, а Павло удочерив дівчинку офіційно. Мати спочатку намагалася підтримувати стосунки з донькою, але Світланка на контакт не йшла, і Ольга із задоволенням припинила зображати з себе матір.

Вона прожила з тим чоловіком ще два роки, і вийшла заміж знову, ще перспективнішого.

А Павло виховав Світланку сам. Більше він не одружився, їм було добре вдвох. У 20 років Світланка вийшла заміж та поїхала до міста. Чоловік її виявився людиною прекрасною, із задоволенням приїжджав у село за будь-якої нагоди і був щиро вдячний Павлові за дружину.

Двоє дітей Світланки вже підлітки, серйозні хлопчаки, теж любили діда, і намагалися присвячувати йому більше часу. Павло був щасливий. Про Ольгу він знав, що в неї все гаразд, дітей вона більше не народила. Кілька років тому вона овдовіла, жила сама, не бідувала.

— Отак от Іро, все й було. — дядько Павло посміхнувся. — Моя це донька, хоч і не рідна, а краще за неї буде.

Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.

You cannot copy content of this page