Ольга з Назаром таки вирішили розписатися, хоча й мати була категорично проти. В день весілля наречена одягла біленьку сукню, взула підбори. Гостей багато не було, лише батьки, та найближчі друзі. Молодята разом стояли у батьківському домі, як Ніна Василівна заголосила. – І як тобі тільки це вдалося? Взяла, і зробила “щось” моєму синочку. – Мамо, – хотів зупинити її син, але та вже завелась.
***
Нещодавно зустріла Олю, з якою ми разом вчилися в технікумі майже тридцять років тому. Після навчання ми з нею не бачилися, вона поїхала з нашого міста за кілька тисяч кілометрів.
А я була дружкою на її весіллі… На її весіллі, яке не відбулося. Дуже цікава історія сталася тоді з Ольгою, сумна пресумна, яка навіть змусила дівчину покинути рідні краї. Але після нашої з нею зустрічі через роки, Оля вважає цю подію подарунком долі.
Про те, що ж сталося більше чверті століття назад, хочу розповісти і вам.
Ольга зустрічалася з Назаром, який був на три роки старший за неї і вчився в політеху.
Назар був спокійним і навіть сором’язливим, добре ставився до дівчини, водив в кіно, цитував вірші поетів. Начитаний, розумний молодий чоловік зачарував Олю і вона вважала його найкращим хлопцем на світі.
Часто можна було побачити їх удвох в бібліотеці, або відпочиваючими в альтанці в місцевому парку. Дивилися один на одного як зачаровані голубки.
І все було прекрасно, якби не мама Назара Ніна Василівна. Вона виховувала сина одна, тримала в стрoгості і слухняності. Мати якось не помітила, що Назару вже далеко за 20 і хлопчик давно виріс. Син з глибокою повагою ставився до матері, всі рішення приймалися тільки з її згоди.
Коли Оля познайомили з Ніною Василівною, дівчина їй не сподобалася. Безпосередньо вона нічого не сказала, але демонстративно ігнорувала питання Ольги, невтішно відгукувалася про зовнішність дівчини і її здібності.
Коли Назар вирішив одружитися з Ольгою, Ніна була категорично проти:
– Назарчику, тобі ще вчитися – яке весілля? І навіщо тобі ця дама? Що за дівчина – ні пики, ні шкіри! Та й розумом не блищить. Рано тобі ще одружитися, та ще й на такій кандидатурі.
Оля намагалася догоджати майбутній свекрусі – ніколи не перечила їй, дарувала подарунки, кликала з собою на прогулянки, питала її думку з різних питань.
Але все було марно – Ніна Василівна була проти весілля. І син вперше послухався мати.
– Не бувати вам разом! – заявила мати.
Але закохані вирішили розписатися без особливих урочистостей. З гостей були тільки батьки та кілька друзів.
І ось, Оля-красуня в білій сукні зустрічає нареченого. Прямо в батьківському домі при гостях Ніна Василівна починає лити потоки бруду:
– Що ж за паскудне дівчисько ти! Приворожила мого Назарчика!
– Мамо… – почав було Назар, але мати вже було не зупинити.
– Заpаза ти така! Твоєї ноги в моїй квартирі не буде! Іди з нашого життя.
Оля почала плакати… А Назар уткнувся носом вниз і навіть не захистив свою наречену.
– Назаре, та зроби ж ти що-небудь! – кричала Оля.
– Геть звідси! Я забороняю тобі виходити заміж за нього! – продовжувала свекруха.
На цій ноті Ольга вибігла з приміщення прямо в сукні, із зачіскою, на підборах.
Я тоді заспокоювала її до самої ночі.
Весілля не відбулася, Олі було боляче, що Назар не став її захищати.
Через два тижні здали випускні іспити. Оля попросилася, щоб її розподілили далеко від дому. Зв’язок з нею загубився і я не знала, як склалася її доля, поки ми випадково не зустрілись у рідному місті.
Виявилося, Оля зустріла там військового, вийшла за нього заміж. Вони поїхали до Німеччини і вже двадцять п’ять років живуть там. У Олі двоє дітей і маленька внучка.
– А ти знаєш, – сказала мені Оля з усмішкою. – Я ж тоді так побивалася. А тепер я їй так вдячна! Адже без її витівок не було б у мене того щастя, яке я маю зараз. Якщо вона жива, дай Бог їй здоров’я.
Ми розійшлися і щось тепле залишилося у мене на душі після цієї зустрічі.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
