fbpx
життєві історії
Ольга жила в невістках, ми з Максимом на орендованій квартирі, а все тому, що чоловік всяко відмовлявся жити з тещею. Та настав момент, коли Ольга заявила, що хоче продати частку батьківської хати, бо їй не вистачає на перший внесок. Потім мій чоловік “загорівся” такою ідеєю. – А як ти пропонуєш це зробити? Що, рідну матір на вулицю вигнати? – Я розуміла чоловіка, це не його рідна людина, а ось від Олі це було дивно чути

Ольга жила в невістках, ми з Максимом на орендованій квартирі, а все тому, що чоловік всяко відмовлявся жити з тещею. Та настав момент, коли Ольга заявила, що хоче продати частку батьківської хати, бо їй не вистачає на перший внесок. Потім мій чоловік “загорівся” такою ідеєю. – А як ти пропонуєш це зробити? Що, рідну матір на вулицю вигнати? – Я розуміла чоловіка, це не його рідна людина, а ось від Олі це було дивно чути.

***

– Не вижену ж я рідну матір на вулицю через те, що зять не хоче жити з нею в одній квартирі. –

Чи доводилося Вам у житті робити вибір, від якого залежить подальше життя? Напевно, так. Всі ми час від часу щось вибираємо: куди піти вчитися, працювати, з ким створити сім’ю і так далі. У моєї сьогоднішньої історії вибір, який стояв перед молодою жінкою – іншого роду.

– Ми з мамою, батьком і старшою сестрою Ольгою жили в старому передмісті, – розповідає Анна, – будинок наш був побудований відразу після закінчення війни, батьки отримали в ньому двокімнатну від заводу, на якому тоді працювали.

Минув час, завод благополучно розвалився в 90-і, тата не стало, а будинок занепав. 4 роки тому його визнали аварійним і таким, що підлягає розселенню.

-На той момент в квартирі жила тільки наша мама, – продовжує Анна, – Ольга вийшла заміж, жила у свекрухи, народила дочку, я теж була заміжня, ми з чоловіком квартиру орендували, він категорично не захотів жити з моєю мамою.

У старій квартирі були зареєстровані мама, Анна, Оля і дочка останньої. Саме вони і стали власниками нового житла, наданого державою замість старого.

-Район хороший, квартира світла, – каже молода жінка, – і у нас було по 1/4 частки. У всіх, включаючи маленьку племінницю. А я тоді була на 6-му місяці. Так що моєму синові, який мав ось-ось з’явитися на світ, частки в квартирі не дісталося.

-Не переживай, – сказала тоді Анні мама, – я свою частку подарую онукові, так буде справедливо. І квартира буде, вважай, належати вам з сестрою порівну.

– Ольга спочатку не заперечувала, – каже Анна, – а потім чи то хтось наспівав у вуха, то чи сама дійшла і почалися претензії.

-Мама не мала права так чинити, – заявила старша сестра молодшій, – її частку ми повинні були успадкувати в рівних частках. А тепер виходить, що спадкоємицею стала тільки ти, а я в повному прольоті?

-В якому прольоті, – не зрозуміла Анна, – мама наша жива-здорова, у тебе з донькою половина квартири, у мене з сином – друга половина. У чому несправедливість?

-А в тому, – відповіла сестра, – що у мене мало би бути більше. Ти сину могла подарувати частку, яка належить тобі, а не тягнути її з мами. У неї двоє онуків, вона повинна була однаково поставитися до обох.

– А я не тягнула, – розводить руками Анна, – мама сама так вирішила. І хіба я, або моя дитина винна в тому, що його ще не було на світі, коли ми нову квартиру отримували?

Незабаром Оля з чоловіком вирішили, що їм треба жити окремо від його мами. Який вихід? Правильно, брати іпотеку, а на які гроші? Першого внеску немає: жінка тільки з декрету вийшла. Але і тут знайшлися: продавати треба загальну квартиру, половина грошей від угоди – ось і на перший іпотечний внесок за окреме житло вистачить.

– Спочатку, – каже Анна, – я проти була, мама теж. Це і для нас з чоловіком був би хороший вихід вирішити своє житлове питання. А мама жила б з нами, так було б справедливо. Зрештою її пенсія, зарплата чоловіка, дозволили б нам взяти навіть трикімнатну. А там і я повинна була на роботу вийти.

Тільки чоловік героїні вважав інакше.

-Я відразу до твоєї мами жити не пішов, – заявив чоловік Анні, – навіть тимчасово, а тепер ти мені пропонуєш все життя прожити з тещею під одним дахом? Ну ні. Я з нею жити не хочу. Нехай собі окрему бере.

-А на що вона візьме? – сказала Анна чоловіку, – У неї грошей немає ні на перший внесок, ні на платежі. І якби не її подарунок нашому синові, у нас би теж були копійки.

Нічого не знаю, – відповів чоловік, – у неї і друга дочка є.

– На Ольгу в цьому питанні я ніяк не розраховувала, – каже Анна, – вона ж майже перестала з мамою спілкуватися, тільки вимагала продавати власність швидше. Та й по справедливості, не Ольги це питання. Мамина частка дарована моїй дитині.

-І куди я маму, на вулицю чи що? – задала Анна питання чоловіку.

-А це не мої проблеми, – була відповідь чоловіка, – але платити іпотеку і жити з тещею я не стану.

-Я зробила вибір, – каже Анна, – я вибрала маму.

Жінка не залишила без житла рідну людину. Вони з мамою іпотеку все ж взяли. Після розлучення Анни з чоловіком. Мама на пенсії і сидить з онуком, а Анна вийшла на роботу. Квартирка у них скромна, двокімнатна, кімнати невеликі, зате окрема і іпотечний платіж посильний. Правда, ціною вибору стало те, що син тепер росте без батька.

Ольга? Отримавши гроші від продажу, вона викреслила маму і сестру зі свого життя, вважаючи себе обмеженою і постраждалою стороною. Чоловік? Він повернувся жити до своїх батьків, аліменти платить, з сином зустрічається на нейтральній території і весь час дорікає Анну в тому, що вона ініціатор їх розриву.

-На порожньому місці ти залишила дитину сиротою при живому батькові, – вважає і мама колишнього чоловіка Анни.

-А на порожньому чи? І що за батько, який готовий залишити маму дружини на вулиці, охоче скориставшись грошима тещі. Адже, якщо вже зовсім говорити по справедливості, то прав на частки в батьківському житлі не мали ні обидві дочки, ні внуки.

Що думаєте з цього приводу.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page