Ольгу Сергіївну я називала мамою рівно до цього дня, кои мама чоловіка прямо в обличчя сказала мені, що я безприданниця, прийшла до них на все готове і лапки склала. Я вийшла заміж кілька років тому, у 19.
Це були мої перші стосунки, і я одразу зрозуміла, що це назавжди. Мені було 19, Жені – 25. Він тільки-но закінчив виш і майже відразу влаштувався в престижну компанію.
Сам чоловік із простої сім’ї, але у його батьків гарні зв’язки. Вони допомогли йому знайти роботу, а потім дали нам гроші на перший внесок за іпотеку. І ось у нас уже була своя невелика затишна двокімнатна квартирка.
Сама я виросла в селі на Полтавщині, там у мене лишилися мама з молодшою сестрою. Жили без батька – пішов від мами, коли ми з сестрою були зовсім маленькі. Я переїхала до міста, вступила до педуніверситету та оселилася в гуртожитку.
Грошей у мене завжди було мінімум, я бралася за будь-який підробіток. Іноді листівки-рекламки роздавала, іноді писала однокурсникам курсові роботи. Пересилала гроші сім’ї, старалася хоч чимось допомогти мамі й сестричці.
З коханим ми познайомилися в спільній компанії. Дуже романтично залицявся, закрутив голову. А потім покликав переїхати з гуртожитку до себе. Скоро я була вже при надії.
На другому місяці очікування малюка ми з Женею вирішили одружитися. Звісно, все було скромно, бо чоловік отримував ще зовсім невеликі гроші, а я пішла з університету і не працювала. Батьки чоловіка все сплатили. Весілля з посагом? Не про мене.
З свекрухою спочатку було легко і душевно – як удома з мамою. Я майже відразу і почала називати її мамою, а вона оточила мене любов’ю та турботою. Мене одягали, обували, годували смачненьким. Я зовсім ні чого не потребувала. А потім народився синочок.
Минулого тижня нашому Матвію виповнилося 3 роки. Мені так захотілося порадувати малюка та влаштувати для нього незвичайне свято. Я дуже старанно взялася до справи. Купила багато декорацій та замовила великий торт у місцевого кондитера.
Зробила фотозону та запросила фотографа. Накрила великий стіл та покликала всіх близьких родичів та друзів родини. Так, це свято влетіло в копієчку, але це все було заради Матвійчика!
Коли прийшла Ольга Сергіївна, я одразу зрозуміла по кислому обличчю, що вона без настрою. На святі вона поводилася ввічливо та спокійно, але я відчувала: щось не так.
Коли я пішла на кухню заносити тарілки, вона побігла за мною. Тоді я запитала у неї, в чому річ? Не хотілося конфлікту, але навіщо псувати своїм настроєм все свято. Але те, що вона відповіла, змусило мене закрити рота. Такого я точно не очікувала почути.
– Женя цілими днями працює, щоб забезпечити тебе і Матвійчика, – почала Ольга Сергіївна. – А ти витрачаєш величезні гроші на свято для 3-річної дитини, яка навіть його не запам’ятає. І крім того, мій син уже тиждень ходить в одній і тій самій сорочці, до того ж непрасованій. І вдома його нормально не годують, бо вечорами він приходить до мене, ти не знала?
Мені не відомо, чим ти тут зайнята цілими днями, якщо на чоловіка часу немає. Тільки й знаєш, що витрачати його гроші, а сама ти безприданниця, приживалка і маєш дякувати нам за те, що ми прийняли тебе в сім’ю!».
Ми, звісно, поговорили на підвищених тонах і все скінчилося конфліктом. Через деякий час свекруха прийшла вибачатися. Мені було дуже неприємно, але, знаєте, її слова відкрили мені очі. Я по-іншому подивилася на своє становище. Я живу у квартирі чоловіка, не працюю. Женя виплачує іпотеку та працює з ранку до вечора. А в мене навіть вищої освіти нема.
Після того вечора слова свекрухи ще довго звучали в голові, я проплакала всю ніч. Але для себе я вирішила – треба шукати роботу, відновлюся у педуніверситеті. Багато що перекрутилося-перевернулося в душі після тієї розмови з Ольгою Сергіївною, і я навіть їй вдячна. От тільки мамою свекру більше не називаю, на це вона не заслуговує.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
