Олі було 27, коли вона розлучилася з першим чоловіком. Залишилась із двома дітками-погодками. Розумна та гарна, мала хорошу роботу, допомогу батьків, колишній чоловік, хоч і переїхав на інший кінець країни, але аліменти платив дуже гарні та регулярно. Живи та радуйся.
Але хотілося її простого жіночого щастя — і йому не вистачало, звичайно, чоловіка. І знайшовся. Цікавий, досить багатий. Завалив її увагою, подарунками, шубами, машину навіть купив.
Олі літала на крилах кохання. Було призначено дату весілля. Щоправда весілля мало відбутися за однієї умови — Оля кудись діне дітей. Вони дратували чоловіка, вони чужі, вони галасують і заважають жити нормально та вільно. Мало того, він і своїх зараз не хоче зовсім!
Загалом дітей хоч у дитячий будинок, хоч до бабусь-дідусь чи давай прощатися.
Оля подумала-подумала та відвезла дітей до своєї матері. Бабуся була ще не стара, сама працювала, і спробувала пояснити доньці, що це трохи незручно. Вона не проти, але у дітей є мати, і вона має дбати про них.
Але, Оля була непохитна – вона не руйнуватиме своє особисте життя через дітей. І взагалі виростуть — їм буде не до матері. А тут коханий чоловік, дбайливий і дуже їй, потрібний!
Мати повздихала, і вмовила вже свою матір, зайнятися правнуками. Та була проти категорично, і з тієї ж причини — діти мають матір!
Але коли побачила істерику Олі та погрози здати дітей до дитячого будинку — банально злякалася і прийняла правнуків.
Оля вийшла заміж і почала насолоджуватися життям за повною програмою. Іноді приїжджала відвідати, підкинути грошей з аліментів, які надсилав колишній чоловік, та кілька подарунків.
Минув рік. Оля була щасливою, діти їй більше не заважали, у них своє життя у неї своє. Візити стали дедалі рідше. Навіщо приїжджати гроші можна і на картку перерахувати.
Так би й продовжилося її щасливе життя, якби не повернувся колишній чоловік. Він приїхав у відпустку до батьків, хотів познайомити їх із новою дружиною, та зі своїми дітьми, за якими дуже сумував.
Дізнавшись, як живуть його діти, що мати просто відмовилася від них, чоловік жахнувся. Порадившись із дружиною, пішов до органів опіки та подав заяву до суду, щоб дітей віддали йому.
Після тривалого та істеричного розгляду, суд прийняв суворе рішення: позбавити Олю батьківських прав, оскільки вона не бере участі у вихованні дітей, не забезпечує їх до ладу, та й не потрібні вони їй по суті. Діти були присуджені їхньому батькові.
Оля прийняла рішення спокійно, знизала плечима і поїхала додому. Коли вона розповіла чоловікові, що все влаштувалося якнайкраще. Тепер діти точно не заважатимуть їхньому щастю і не треба буде витрачатися на них, чоловік видав несподівану для жінки реакцію.
Він сказав, що йому не потрібна жінка, яка його так ганьбить. Позбавлена батьківських прав дружина — це пляма з його репутації. До того ж він сам замислювався про дітей і в найближчі кілька років хотів, щоб Оля народила йому дитину.
Але він уважно подивився на всю ситуацію і дійшов висновку, що вона дуже погана мати, огидна дружина і взагалі – здорово зваживши він подає на розлучення.
Минуло років 7 як Оля розлучилася вдруге. Її іноді бачать, що бреде до магазину. Сумне обличчя, драна куртка.
Працює вона десь прибиральницею. Грошей вистачає рівно на те, щоб купити їжі та тихо пропивати інше…
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.
