fbpx

Оля поїхала в Чехію на півроку на заробітки, покликала подруга. Це була чудова нагода заробити на квартиру, а на омріяне весілля вони з коханим Андрієм вже відклали. Коли ж повернулася… Її рідна сестра і наречений приголомшили новиною. “Донечко, й не таке трапляється в житті, головне, що ми – родина, що живі-здорові…” – почала мама.

Оля поїхала в Чехію на півроку на заробітки, покликала подруга. Це була чудова нагода заробити на квартиру, а на омріяне весілля вони з коханим Андрієм вже відклали. Коли ж повернулася… 

– Я поїду, Андрійку, нам ці гроші дуже потрібні, ми ж окремо від батьків хочемо жити!

– Я не хочу тебе так на довго відпускати! – говорив Андрій. – Про мене, так і з батьками якийсь час можна пожити, у вас великий будинок, а я з ними в чудових стосунках!

Але Оля, наслухавшись тих історій про життя з батьками під спільним дахом, була переконана: треба жити своєю родиною в окремому житлі.

Вона на рік старша за Андрія, закінчила універ нещодавно, а наречений ще на останньому курсі. То чому б не поїхати і не підзаробити, поки Андрій ще навчається?

І вона поїхала.

Півроку були чудовими. Нова країна, мільйон вражень. Робота в готельному секторі, хоч і не легка, але посильна. Та більше за все їй хотілося повернутися до коханого, бо дуже вже скучала за Андрієм.

Вони планували, що наречений хоч раз за шість місяців вирветься до неї, але не склалося, все щось заважало.

Тепер Оля розуміла, що… Тобто – хто.

Вона летіла додому, а в аеропорту її зустріли… Мама і вагітна, на два роки молодша за Олю, сестра Ніка.

– Оце сюрприз! То я тіткою буду! – радісно вигукнула Оля, розцілувавши рідних.

Тільки в машині помітила, що з мамою і Нікою щось не так, щось з їхніми настроєм, поведінкою…

Дома чекали тато і Андрій, стіл був накритий до обіду.

Оля кинулася на шию коханому, але Андрій її обережно відсторонив.

Говорити почала мама:

– Доню, поки тебе не було, дещо сталося… Ми не хотіли тобі говорити до твого повернення.

Оля дивилася на сестру, яка стала біля її, Олиного, нареченого, диволася на Нікин живіт…

– Ні-ні-ні… – шепотіла, відчуваючи, як німіють і тіло, і душа.

– Донечко, й не таке трапляється в житті, головне, що ми – родина, що живі-здорові… Ви обидві наші улюблені дочки, а Андрій нам як син… Що ми з татом могли зробити?.. – знову почала мама.

Оля так і не розпакувала валізи в рідному домі.

Вже три роки вона в Чехії, працює, зустрічається з хорошим хлопцем. Ні з батьками, ні з Нікою і Андрієм не спілкується, не може простити.

Обірвала з родиною всі контакти, всі зв’язки. Скільки б не дзвонили вони їй – не брала телефон, не лишила нікому своєї чеської адреси, крім кількох друзів. Викреслила їх усих, як і не було…

От тільки бабусю, татову маму, дуже хочеться побачити Олі, знає, що старенька хворіє, слабшає з кожним роком…

Але небажання зустрічі з рідними людьми, які її так підло зрадили, поки що сильніше за саму Олю, а образа домінує над її поривами в бік дому…

Автор – Альона Мірошниченко

Спеціально для видання Ibilingua.com.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел,

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page