Оля росла без матері. Її батько виявився дуже відповідальним батьком і не покинув однорічну дівчинку. І скільки Оля себе пам’ятала, він завжди був поряд.
Маму вона звичайно не знала, а фотографії її тато порвав у пориві гніву. Оля намагалася розпитати його про причини розлучення. Але батько завжди роздратовано на неї дивився і відвертався.
Поки Оля росла, жінок у будинку ніколи не було. Звичайно окрім бабусі та противних сусідок, яким дуже подобався холостий чоловік.
У нього були романи, але всі вони відбувалися на боці, біля жінок. Йому бабуся радила, одружуйся синочок, хоч у Оленьки мама буде. Але батько весь час жартував, ось вийде донька заміж, відразу одружуся.
І справді одружився. На колезі із роботи. Ірина була жінкою приємною, але дуже ревнивою. Вона ревнувала до всіх. І до продавщиці у магазині та до медсестри у лікарні. Як Олі здавалося, навіть до неї.
І ось через півроку батько несподівано приїхав до Ольги додому. Зазвичай попереджав про приїзд телефоном, а тут раптово. На наполегливий дзвінок у двері, Оля злякано відчинила. На порозі стояв розгублений батько, а за спиною в нього тихенько тулилася незнайома жінка.
– От знайомся, доню, це твоя мама – ніяково підштовхнув він до неї жінку. – Доню, Оленько обійми. – Оля шарахнулася від неї.
– Тату, скажи що ти пожартував. – Батько похнюпився. – Ні, люба, це правда мама твоя, Лариса. – Жінка все намагалася обійняти Ольгу, що чинить опір. Пробач мене.
І тут у незачинені двері увірвалася Ірина. – Так от ти куди своїх жінок приводиш? До дочки? І як я раніше не здогадалася, – кричала вона. – Ти хто така? Відчепись від мого чоловіка — накинулася вона на Ларису. Та відбивалася як могла. Скінчилося тим, що Оля вилила на них чайник із водою.
— Ти здуріла, — закричала Ірина. Оля акуратно поставила чайник на тумбочку. – Це моя матуся блудна, Ларисо. А ця жінка, моя мачуха Ірина.
Жінки важко дихаючи, з ненавистю один на одного оглянули. А тут ще й батько підлив олії у вогонь. Боязко дивлячись на Ірину, сказав: – Я це, з Ларискою не розлучився. Думав якщо не дається взнаки, значить того. – Жінки хором запитали.
– Чого, того? – Він тихо відповів – Чого, чого? Того.
Оля нарешті взяла себе в руки: – Ану гості дорогі, йдіть звідси. Відносини з’ясовуйте в іншому місці – обернулася до матері: – Ти мене покинула і я не хочу тебе знати. І прощення не треба просити. Ти для мене не існуєш.
Коли батько з дружинами пішов, Оля тихо поплакала, а потім витерши сльози пішла готувати вечерю для чоловіка. А коли той прийшов, то вже з гумором розповіла про цю історію.
— А якщо вона знову прийде — спитав чоловік.
Оля подумала і впевнено відповіла: – Все одно не пробачу. Але вислухаю.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
