Оля сиділа біля вікна, і зі сльозами на очах благала Господа про допомогу. – Не забирай її в мене. Я не зможу одна! – В одну мить дівчинка побачила на білесенькому снігу їх невеличкого подвір’я матусю. Вона стояла у білій сорочці та босоніж на снігу, і махала їй ніжно рукою. – Мамо! Мамо!, – вигукуючи на всю вулицю, бігла до сільської лікарні Оля. Вона розуміла – мама прощається!
***
Олі сьогодні виповнилося тринадцять років. Начебто зовсім ще дитина, але коли люди дізнавалися скільки їй довелося пережити за своє коротке життя, розуміли, що ця дівчинка доросліша за багатьох з них.
Скільки бід пропустила через своє дитяче сердечко Оля, нам би на кілька життів вистачило. Але дівчинка все витримала, що їй готувала доля, тільки ось люди все рідше стали помічати на її обличчі посмішку, і радість в дитячих очах.
Оля не по роках ставала дорослою. Сьогодні у Олі день народження, але з гостей у дівчинки нікого не було. Ніхто не прийшов. Оля сама так захотіла. Адже мама Олі лежить в лікарні в дуже важкому стaні. Запалення. Не до свята Олі.
Найулюбленіша і найдорожча людина знаходиться на “границі”. Лікарі звичайно роблять все що в їх силах, але сільська лікарня це вам не столиця. Оля розуміла, що якщо не стане мами, то залишиться вона зовсім одна на всьому білому світі. Але не це її лякало найбільше, а те що вона ніколи не зможе більше обійняти свою маму.
Оля сиділа біля темного вікна і витирала сльози. Дядько лікар написав на папірці список з дорогих ліків, а у неї зовсім немає грошей. Та й немає в селі таких ліків, треба в місто їхати. Ось завтра з ранку треба щось думати. А сьогодні Оля вже намагалася трохи заробити. Вона підійшла до кіоску де працювала тітка Зося, мамина знайома.
– Тітко Зосю, може робота у вас є якась? – Що ти Оленько, яка у мене робота. Ти що дівчинка?
Оля сходила до діда Степана, що взуття лагодив у себе в комірчині на залізничній станції, – Діду Степане, може робота в тебе є якась?
– Та ти що, дочко. Яка у мене робота. Дай Бог якщо одне замовлення в тиждень буде. Оля навіть до вагонів сходила, які мужики розвантажували.
– Дядьку, може візьмете мене. Я сильна, – звернулася вона до найголовнішого. – Мішок то більше тебе. Як ти нести то його будеш, – сказав той. Мужики дружно розсміялася і Оля пішла. Тепер Оля сиділа біля вікна, витирала сльози і згадувала своє коротке життя. Життя виявилося зовсім не таким, про яке їй читала мама в книжках.
Тільки за останні три роки Оля втратила і бабусю, і батька, і молодшого братика. Ось таке воно справжнє життя. Оля подивилася в темне заледеніле вікно за яким кружляла заметіль, і раптом… Вона побачила маму. Мама стояла босоніж на снігу в одній білій сорочці і махала Олі рукою. Оля відразу зрозуміла що мама прощається.
– Мамо, – прошепотіла дівчинка, – Щось з мамою сталося. Оля швидко сунула ноги у валянки, накинула пальтечко і не застібаючи його вибігла на вулицю. Лікарня знаходилася на сусідній вулиці. Двері в лікарню виявилися закритими. Оля почала барабанити по них щосили.
– Так йду вже, йду, – почувся голос сторожа. Ледве сторож відчинив двері як Оля прошмигнула повз нього і побігла на другий поверх де лежала мама. Підбігаючи до палати Оля побачила що з неї виходить черговий лікар. Лікар зупинив дівчинку. Оля подивилася в його очі і все зрозуміла…
– Олю, – сказав лікар, – Не ходи туди. У тебе є хтось із рідних? Оля з силою відштовхнула лікаря і забігла в палату. Мама лежала накрита простирадлом. Оля схопила простирадло і відкинула його в сторону. Взяла маму за руку.
– Мамочко, – говорила Оля захлинаючись сльозами, – Мила мамуся. Не йди, будь ласка. Кохана моя. Ну як же я буду без тебе. Прокинься мамо. Будь ласка. Не залишай мене…
Лікар спробував відтягнути дівчинку від матері, але Оля стала прибирати його руку. – Я тут, дочко, – почула Оля голос матері. Оля побачила, як у мами ворухнулася рука.
– Це неймовірно, – прошепотів здивований лікар, – Такого просто не може бути. Лікар дивився як рука матері ніжно гладить голову Олі.
– Такого просто не може бути, – повторив лікар.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
