Мені було 6 років, а братові чотири роки, коли нас забрала старша сестра…
Мама любила випити, дома часто не з’являлася, ми з братом часто залишалися самі без нагляду, сиділи голодні.
Сестра Оля старша за мене на чотирнадцять років, є ще старший брат, якому на той момент було близько двадцяти п’яти років, але він пішов з дому, коли йому ледь виповнилося чотирнадцять, з тих пір він рідко давав про себе знати.
Напевно він навіть не знав про те, що у нього є ще брат і сестра.
У той день, коли Ольга нас забрала, мама знову була в “цьому” стані і спала на дивані. Сестра прийшла, а ми з братом сидимо і гриземо черствий хліб.
Оля штовхнула маму.
-Мама я Іринку і Олежика до себе забираю, я буду про них піклуватися, – сказала сестра матері, яка ледь відкрила очі.
– Ну і забирай, подумаєш, – сказала мама ображено, впала назад на диван і заснула.
Так ми стали жити з сестрою. Олега вона влаштувала в дитячий сад, а мене записала в школу.
Коли я вже вчилася в другому класі я якось помітила, що вона ходить задумлива і весь час посміхається.
– Олю, а чого ти посміхаєшся? – запитала я її.
– Ой, Іринко, скоро заміж виходжу, уявляєш, – радісно сказала мені сестра.
– Заміж, добре, – сказала я.
Радіти тільки я не могла, не було чому радіти, я тоді вже розуміла, що чоловік сестри може нас з братом вигнати, навіщо йому чужі діти. Але я даремно переживала.
Микола, чоловік сестри, виявився добрим, чуйним і працьовитим хлопцем.
Через деякий час Оля народила дітлахів, двох хлопчиків, одного за другим.
Тепер на руках у Олі було четверо дітей . Я дев’ятирічна, брат семирічний і двоє малюків погодок.
Як двадцяти чотирирічна дівчинка з усім справлялася я не знаю, але Оля завжди була веселою і життєрадісною.
Правда ми з братом намагалися як могли. Я по господарству все намагалася робити і прибирала, і їжу готувала. Брат Олег був хуліганом, в школі часто бешкетники, вчився погано.
Одного разу з ним поговорив Микола, після чергового виклику в школу.
– Олеже, ти розумієш, що могло б бути, якби вас Оля не забрала? – запитав Микола.
– Не знаю, з мамкою б жили напевно, – знизав брат плечима.
-А ну поїхали, – сказав Микола і вони кудись поїхали.
Приїхали години через дві, Олег був дуже задумливий.
– Микола, а куди ви їздили? – запитала я.
– В дитячий будинок, – коротко відповів він.
Після цієї розмови Олег хуліганити перестав і вчитися став на четвірки і п’ятірки. Оля тільки ходила дивувалася, що це з братом сталося.
Нещодавно сестра звідкись дізналася, що двоє дітей нашого старшого брата опинилися в дитячому будинку, на сімейній раді довго не думали.
– Звичайно, забирай, навіть розмови немає, – сказав Микола.
– Дякую, – розплакалася Оля, – але як ми будемо шість дітей ростити.
– Де четверо, там і шестеро, витягнемо, – серйозно сказав Микола.
Сьогодні вся наша велика родина їде забирати дітей, моїх племінників, з дитячого будинку.
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – mamotoja
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
