– Олю, а ти впевнена, що ці три пари босоніжок тобі потрібні?, – голос Івана звучав так, ніби я щойно купила власний літак. – Навіщо тобі, в них майже один і той же фасон, хай навіть зі знижкою?
Я зітхнула. Мої улюблені розпродажі знову стали каменем спотикання. Мабуть, найгірше, що Іван не бачив усієї глибини моєї зачарованості. У тому, щоб купити дві-три подібні речі, коли вони коштують удвічі дешевше, я не вбачала жодного злочину. Мені завжди здавалося – якщо є можливість зекономити, то треба хапати її, як гарячі пиріжки на ярмарку. Це ж класична українська практичність, правда?
Я Оля, і в моєму серці вже давно поселився спорт під назвою – полювання за знижками. Звучить кумедно, але раніше я регулярно влаштовувала собі справжні тури торговельними центрами не тільки рідного міста, а й сусідніх. Це було моїм хобі – досліджувати, вивчати асортимент, шукати наліпку -50%. Дехто називає це манією, але я бачу в цьому звичайну любов до ощадливості. Моя найкраща подруга Світлана іноді казала – Олю, з такою наполегливістю ти могла б легко стати майстром спорту з шопінгу. І, мабуть, вона була права.
Зізнаюся, не всі мої колишні стосунки пережили мою любов до розпродажів. Хлопці часто не витримували того, що я встаю вдосвіта, щоб першою з’явитися біля дверей магазину, коли ще навіть персонал позіхає. Один колишній якось мовив – Якщо ти так полюєш на знижки, то, може, й чоловіка знайдеш собі по акції. Саркастичний жарт потрапив у десятку. Я ображалася, але водночас розуміла, що він у чомусь мав рацію: я справді була настільки захоплена пошуками вигоди, що на нормальні побачення часу не лишалося.
Та щойно я зібралася трохи пригальмувати зі своїм «шопінг-спортом», доля різко передумала. Одного суботнього ранку я прочитала в інтернеті про грандіозний розпродаж електроніки у величезному торговельному центрі на іншому кінці міста. Сказати, що мене це заінтригувало – не сказати нічого. Мій ноутбук уже давно просився в пенсію, а тут така нагода придбати новий мало не за пів ціни. Тому я вирішила влаштувати собі черговий «забіг» на знижки.
Прибула я першою, але переді мною чомусь вже стояли двоє людей. Один із них привернув мою увагу тим, що замість похмурого очікування у черзі підстрибував на місці, немов у нього в кишені щойно завівся тарган. Коли я підійшла, він повернувся і усміхнувся. То був Іван. Саме в цю мить я зрозуміла: не я одна так обожнюю шалені розпродажі. Мої очі загорілися, бо приємно зустріти людину, яка знає, як це – прокинутися вдосвіта заради блискучої пропозиції. Почувши, що мені теж потрібен ноутбук, Іван віджартувався – Удвох легше відбивати конкурентів.
Так ми простояли разом півтори години, перекидаючись смішними історіями: як у когось зламався смартфон через те, що падав разом із покупками, або як я колись уперто їхала три години нічним потягом заради джинсів, що коштували наполовину дешевше. Усілякі життєві безглуздя зближують швидше, ніж дорогі ресторани. Коли двері відкрилися, ми рішуче рвонули у відділ комп’ютерної техніки. Я вхопила свій ноутбук, Іван – свій. А заодно вхопилися одне за одного.
Ми зустрічалися кілька місяців, а згодом побралися. Мене і тепер не перестають питати – Невже ти справді відхопила чоловіка за знижкою. І тоді я відповідаю, що так, вийшло саме так. Хоча це скоріше історія про те, як спільна любов може об’єднати навіть двох впертих характерів. Тепер Іван ділить зі мною мою любов до акцій і не дивується, коли я перевіряю сайти з розпродажами та складаю плани на чергові ранкові вилазки.
Я й досі вважаю шопінг-суботу своїм «спортом» і час від часу жартома думаю – А може, колись ми з Іваном улаштуємо змагання: хто перший знайде найбільшу знижку. І, мабуть, це будуть наші найвеселіші перегони.
А як ви ставитеся до такого “виду спорту”? Можливо, маєте власні історії про пошуки знижок чи бачили, як хтось втратив міру. Чи, може, саме завдяки цій «манії» зустріли близьку людину. Хотілося б почути ваші думки і враження: що ви гадаєте про те, коли любов до економії переходить у справжнісінький азарт?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
Передрук суворо заборонений!
