fbpx

– Олю, не беріть іпотеку. Я вам дам гроші. Вам же півмільйона на квартиру не вистачає? Я додам. Оля подумала, що спить, і дзвінок мами їй тільки сниться. Вона затисла телефон між плечем і вухом і ущипнула себе: ні, не спить. – Мамо, дякую, звичайно. Але у мене питання: де ти їх, візьмеш, ці півмільйона? – Неважливо. Так береш гроші чи ні? – Звичайно, беру, мамо! Вона поклала телефон на стіл і погладила свій округлий живіт: – Ну що, заєць? Не підуть мама з татом в іпотечне рабство. І все завдяки твоїй бабусі!

– Олю, не беріть іпотеку. Я вам дам гроші. Вам же півмільйона на квартиру не вистачає? Я додам.

Оля подумала, що спить, і дзвінок мами їй тільки сниться. Вона затисла телефон між плечем і вухом і ущипнула себе: ні, не спить.

– Мамо, дякую, звичайно. Але у мене питання: де ти їх, візьмеш, ці півмільйона? Наскільки я знаю, багатого дядечка або тітоньки, від яких міг звалитися спадок, у тебе немає.

– Неважливо. Так береш гроші чи ні?

– Звичайно, беру, мамо! Що за запитання?

– Через два дні до мене приїдеш, в банк сходимо.

– Дякую, мамусю! Велике тобі спасибі!

Поговоривши з матір’ю ще хвилин двадцять, Оля попрощалася. Вона поклала телефон на стіл і погладила свій округлий живіт:

– Ну що, заєць? Не підуть мама з татом в іпотечне рабство. І все завдяки твоїй бабусі!

Батько «зайця», чоловік Олі Богдан, ентузіазму дружини не поділяв:

– Ну сама подумай, звідки у твоєї матері такі гроші? Або швеям в нашій країні так добре платять, що вони можуть мільйонами розкидатися?

– Назбирала потихеньку? – невпевнено припустила Оля.

– Ага, і ще десять разів по стільки ж в швейцарському банку лежить! – розсміявся Богдан. – Олю, рідна, чудес не буває. Щось тут нечисто. Ми візьмемо гроші у твоєї мами. Але ними не скористаємось. Будемо діяти за старим планом: беремо іпотеку. За кілька років розрахуємося, якщо у витратах ужмемся. А півмільйона покладемо в банк. Хто знає, звідки твоя мама гроші відкопала?

– Ласкаво просимо додому, зайчику! –  Оля обережно поставила автолюльку на диван в іншій кімнаті.

– олю, у нашого сина є ім’я, ну який він заєць? Що за дитячий садок? – Богдан, бурмочучи на дружину, почав переодягати сина, якому було п’ять днів від народження.

– За всі принади і відвислий живіт я маю право його називати так, як мені хочеться. Богдане, мама так і не дзвонила?

– Ні, не дзвонила. – чоловік поклав дитину в ліжечко, взяв дружину за руку і повів її на кухню.

Молоді люди попили чай, Богдан вручив дружині подарунок за народження сина – милий золотий кулон у формі дитячої ступні. Весь день Оля намагалася додзвонитися до своєї мами, але безуспішно.

– Мені здається, у мами щось трапилося. – поділилася своїми тривогами дівчина. – Мами останнім часом постійно немає вдома, аяк зберуся до неї приїхати, у неї тисяча відмовок відразу. Сама приїжджає рідко, постійно зайнята. Стас теж постійно трубку не бере. О, точно, треба йому зателефонувати, сказати що ми вже вдома!

Оля дістала телефон і набрала номер брата.

– Вітаю, Олю!

– Привіт, Стасе. Нас сьогодні виписали, і ми вже вдома. – похвалилася новоспечена матуся.

– Ооо, вітаю, сестричко. Як богатиря назвете?

«Стас, вечеря готова!»

– Данилком, Бодан так вирішив. Стасе, у тебе там мама розмовляє? Стасе? Алло? – Оля втупилася на екран телефону. – Богдане, я чула мамин голос! Вона у Стаса!

– Може, в гості заїхала? Спробуй ще раз їй зателефонувати.

Оля півгодини намагалася додзвонитися, але всі її спроби не увінчалися успіхом.

– Слухай, я зараз Даню погодую і з’їжджу до Стаса.

– Гаразд. А то ж не заспокоїшся.

– Дівчино, я ще раз повторюю тут такий не живе. Я не знаю, куди він переїхав. Я тут живу третій місяць, попереднього мешканця в очі не бачила.

– Дякую. – пробурмотіла Оля і стала спускатися вниз по східцях.

Коли Оля вийшла з під’їзду, дівчина вирішила з’їздити до мами. Раз брат з’їхав з орендованої квартири, а мама була поруч з ним, значить Стас повернувся до неї. Вона написала чоловікові повідомлення, що поїде до мами, і сіла в машину.

– Олю? Це ти? Тебе не впізнати! Яка ти красуня стала!

– Доброго вечора, бабо Таню. Дякую! А я ось до мами приїхала.

– Так не живе твоя мама тут більше. Переїхала. Квартиру продала і переїхала.

– Як продала? – ахнула Оля.

– Місяців зо три-чотири вже, вважай. Стас все покупців водив, умовляв. Ось Світлана і піддалася. – пояснила балакуча сусідка. – А як твоя мати гроші отримала, вони так сваритися почали. Тут ще жили, речі збирали. Кожен день галас стояв. Через тебе, я краєм вуха чула. Братик твій з паршинкою, ще в дитинстві це було видно, що нічого путнього з нього не виросте!

Оля знову зателефонувала брату, але ввічлива дівчина повідомила, що апарат абонента вимкнений.

«Я все знаю про квартиру. Подзвони мені або я подам на маму в розшук!» – Оля натиснула “надіслати” і поїхала додому.

– Богдане! Мама квартиру продала! Пам’ятаєш, вона нам гроші дала? Ті півмільйона? Гроші з продажу були. Як вона могла на вмовляння Стаса піддатися? Не розумію. – Оля з порога почала розповідати чоловікові інформацію, яку дізналася за останні кілька годин.

– Оце справи! Її квартира близько двох мільйонів коштувала. Півмільйона нам віддали, на півтора цілком можна було двушку взяти. Не в центрі, але і не на околиці. Олю, твоя мама не маленька дівчинка. Раз продала, значить так треба було.

– О, Стас повідомлення надіслав. Адресу написав. Завтра поїдемо?

– Їдь. Я з Данею залишуся. Іди давай, годуй сина і спати.

– Знайомим терміново гроші знадобилися. За копійки квартиру віддавали. Площа – як у мами була, нічого не втрачалося. Ще тобі приз, щоб іпотеку не брали. Що тебе не влаштовує? – запитав Стас у сестри.

– Чому мовчали? Чому все нишком зробили?

– Доню, ти ж дитинку чекала. Не хотіли тебе хвилювати. А твій брат молодець, всі клопоти на себе взяв. І тобі добре, і я, як раніше, в трикімнатній живу.

– І на кого ж Стас-молодець квартиру оформив? Чи не на себе? – запитала Ольга.

– На себе, сестричко, на себе. Ти свою частку отримала. Я маму не покину, доглядати за нею буду, коли вона постаріє. Ми вже про все домовилися. Все, не хвилюйся ні про що. Подякуй, що тобі грошей дали.

– Привіт, мамо. А ми з Данилком з садочку йдемо! Сьогодні перший день ходили. Йому так сподобалося, йти додому не хотів. Мамо, що трапилося? Чому ти плачеш? Мамо, я зараз за тобою приїду. Все, заспокойся! – Оля взяла сина на руки і поспішила до машини.

– І що, тепер твоя мама буде жити з нами? З Данею в дитячій? А може, з нами в спальні?

– Богдане, говори тихше, мама тільки заснула. Ось же Стас… Навіть слів не можу підібрати, щоб його назвати! І він, і дружина його! Віка ця. Вона мені відразу не сподобалася. Погляд у неї такий… чіпкий. Уявляєш, мама їм там заважає! У трикімнатній квартирі! Здуріти можна!

– Вмикай ноут, будемо їй квартиру шукати. Півмільйона ж цілі, а за три з гаком роки ще й відсотки накапали. Візьмемо їй однушку, нехай живе. І до дідька їх, Стаса і його дружину.

– Богдане! Там в двері дзвонять! Відкрий, у мене руки в фарші!

– Відкрию, Оль, відкрию. А там котлетки скоро?

– Скоро, – розсміялася Ольга.

Вона продовжила ліпити невеликі кругляші і викладати їх на розпечену сковорідку. В думках вона уявляла, яку кухню купити мамі в її нову квартиру.

– Мила, до нас твій брат з Вікою.

Подумки вилаявшись, Оля помила руки і зменшила вогонь.

– З чим завітали? – не привітавшись, поцікавилася у брата і його дружини.

– Олю, а чому ти квартиру на свою маму не оформила? Мій чоловік – такий самий спадкоємець, як і ти. А так вийде, що Стасу нічого не дістанеться, якщо з вашою мамою щось станеться. – відразу взяла бика за роги Вікторія.

– А у нас в родині так прийнято: купувати квартири і не оформляти їх на маму. Так, Стасе? – усміхнулася Оля. – Богдане, закрий за гостями, на чай вони не залишаться.

Гості по-доброму йти відмовилися, влаштувавши циркову виставу. Богдану довелося їм допомогти. Вікторія театрально схопилася за живіт і вимагала викликати їй швидку, кричала щось про майбутню дитину і погрожувала засудити всіх і вся, якщо вона не доносить.

– Навіть якщо це і так, ти не маєш права відмовлятися залишати чужу квартиру. Я зараз поліцію викличу! – пригрозила Оля, і родичі одразу ретирувалися.

– Як взагалі вистачило совісті заявитися? Трикімнатної їм мало? Ще й спадок ділити надумали, мама – жива і здорова, а вони…

– Не плач, Олю. Люди вони такі – непорядні. Їм завжди всього мало, все шукають, де б і чого ще урвати. Все, не реви. Все добре. Твоя мама не на вулиці, нам платити іпотеку ще рік-півтора. Як добре, що зарплата у мене пристойна. А то взяли б у твоєї мами гроші і вклали в цю квартиру. І що б зараз робили?..

– Ти тоді добре придумав, гроші в банк покласти. А то жила б зараз мама з нами. Богдане, що б я без тебе робила?

– Олю, а що з котлетами?

– Ой, котлети ж! – Оля ляснула себе долонею по лобі і втекла на кухню, під гучний сміх чоловіка.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page