Олю знаю ще зі школи. Вперше заміж вискочила рано, ще й вісімнадцяти не було, навіть року з цим Вітькою не прожили, а коли зустріла Петра, то було їй вже близько тридцять. – Він дуже хороший. Ось побачиш! – Та мені то що, тобі з ним жити, – відповіла я. А недавно так вийшло, що ми всі разом пішли за покупками. І тут то й відкрилась вся його сутність. Як на мене, краще самій, ніж з такою скнарою!
Є у мене подруга Оля, заміжня вдруге. Разом з чоловіком вже років 10. За її словами, любить її Петро і цінує не те слово. Пішли якось ми разом за покупками.
Чесно кажучи, йшли вибирати валізи в поїздку, а тут зупинилися у бутика, і Ольга зависла, дивлячись на приталене елегантне пальто.
Бачу, очі горять. Пропоную зайти приміряти. Петро її мовчить, ніяк не коментує, йде поряд, несе валізу.
Пальто сіло ідеально! Ніби на її фігурку зшито, та й фігурка у неї нереальна: виточена.
– Як я мріяла. Чорний кашемір, – випромінює вона щастям, повертаючись до нас від дзеркала.
– І скільки воно коштує? – уточнює її Петро.
– Чотири тисячі. Воно зі знижкою. Мені нереально пощастило! – і крутиться, радісно сміючись. – Ми його купимо, так, любий?
– Це дуже дорого, ми не планували сьогодні таку покупку. Тим більше у мене скоро відрядження. Раптом щось там знадобиться. Може вечір буде, треба буде терміново сорочку купити, а на кредитці не вистачить грошей. У тебе ж є вже пальто!
– Так, але я так давно мріяла про це пальто.
— Ну тоді купляй на свою кредитку.
– Ти ж знаєш, що я з неї оплачую кредит на нашу нову автівку.
– Ну тоді грошей на пальто у тебе немає, пішли звідси.
Виходимо з бутика, подруга намагається приховати образу, але Петро все відчуває. Каже:
– Давай зайдемо в магазин і купимо якусь красу з кружевами, ти ж хотіла.
Оля негативно киває головою. Бачу – в ній ще жевріє надія, що він зглянеться і купить їй це гарне пальто. Але Петро нервує і йде на парковку.
– Ну чому так? – розвертається вона до мене. – Адже каже, що любить. Але ж коли люблять, хочуть доставити радість. Як ми своїм дітям. А він думає тільки про те, що йому самому гроші і покупки потрібніше.
Ось що скажете з цього приводу? Бо мені також було образливо. Тих чотири тисячі не такі вже й великі гроші, як на пальто.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
Недавні записи
- Людмила Іванівна після нашого з Михайлом весілля вела свій контроль виключно через сина. Мене вона сильно не чіпала. Особливо це було помітно, коли на світ з’явився наш синок Тимур. Але після того, що витворила свекруха, я боюся любої тіні, коли гуляю коляскою в парку чи на вулицях. Я була в подиві. Старша жінка, і щоб на таке піти!
- Цього місяця Світлана повідомила мені, що розлучається. Я хотіла їй допомогти. Я запросила дочку на обід, сподіваючись, що вона зможе довіритися мені й відчує полегшення. Я хотіла її втішити. Але вона, здається, зовсім не чекала від мене допомоги. – Зі мною все добре. Я не розумію, чому ти продовжуєш так зі мною поводитися, – сказала вона мені ображено
- Я була при надії, а грошей на оренду не було, тому ми й переїхали жити до свекрухи. В той час, як лікарі просили берегтися, Ірина Степанівна повторювала, що цікавий стан не недуга. А коли дізналася, що в день “Х” чоловік буде поруч зі мною, взагалі з котушок злетіла. – Хто таке чоловіку показує? Це ж зовсім без розуму треба бути!
- Діти росли, батьки чоловіка їх нормально виховували. Але з якого дива нам взагалі там жити? Вона давно вже в оренді і з неї нам щомісяця капає непогана сума, яку не соромно витратити на якісь свої цілі. А будинок, це будинок. Його ми будували для себе. Він чудово підійшов би навіть для нас п’ятьох і навіть зять би не почував себе там утисненим. Свати як води до рота набрали. Ми купили м’яса для шашликів, закусок, гарно облаштували двір
- Виникло серйозне непорозуміння з дочкою. Скільки можна! Так, мені 67, я збираюся заміж, виселити квартирантів зі своєї квартири та переїжджати туди з Романом. Я виконую обов’язки домробітниці та няні і при цьому не отримую жодної віддачі натомість