На цей великдень я застала картину: свекруха стоїть над онуком із дитячою фотографією мого чоловіка в руках, я, звичайно, не відразу зрозуміла, у чому справа і що вона чудить. Але тепер вже все ясно.
Я з дитинства виховувалась у суворості. Коли я познайомилася з Максимом, мені виповнилося 18 років. Ми люди почали зустрічатися, між нами народилися палкі почуття, і ми вирішили одружитися.
Щоб мої батьки не протестували, ми поставили їх перед фактом: у нас буде дитинка. А вже потім постаралися зробити все можливе, щоби це було правдою!
Батьки мої – люди свідомі, хоч і були трохи приголомшені, але благословили нас з Максом та погодилися справити весілля. Тільки з мамою Макса почалися нерозуміння: чи то ревнощі материнські у неї розігралися, чи то я до душі їй не припала, але вона явно виражала своє невдоволення ще з дня одруження.
Ну і в результаті між нашими з Максом батькамми, тобто сватами, взаємини зіпсувалися.
Спочатку ми жили з моїми батьками, потім винаймали квартиру. З появою на світ синочка життя ускладнилося, грошей не вистачало, і ми то розбігалися, то сходилися. Такі напружені стосунки у новій сім’ї, само собою, справляли на свекруху неприємне враження про мене, і вона відкрито мене недолюблювала.
Коли ми з Максом вкотре помирилися, то знову жили з моїми батьками. Але Максим захотів жити окремо і попросив у своїх батьків дозволу переселитися до їхньої порожньої квартири, на що мати йому заявила: «Живи, тільки без неї!»
Назарчика, так назвали онука, мама чоловіка також довго не визнавала. Якось у вихідні видався погожий день, і я гуляла з немовлям у парку. Поки малюк спокійно спав, я катала коляску туди-сюди по головній алеї.
Дивлюся – йде назустріч свекруха. Я хотіла привітатись, але мама Макса з кам’яним обличчям пройшла повз нас і навіть не зазирнула у візок, щоб на онука помилуватися. Я промовчала, але гіркоту в душі затаїла.
А на цей Великдень, коли ми відвідували батьків чоловіка, я застала свекруху за цікавим заняттям: бабуся з дитячою фотографією сина в руках схилилася над онуком – дивиться та порівнює.
Мені навіть цікаво стало: у чому свекруха хотіла переконатися чи якісь свої сумніви намагалася розвіяти? Смішна жінка, їй-богу.
Мама чоловіка взагалі нам з дитиною тривалий час ні в чому не допомагала, і жодної підтримки з її боку не було. Та ми й справлялися. Приходила лише моя мама: вона грала з онуком, ходила гуляти та могла посидіти з ним, якщо було потрібно.
А зі свекрухою ми й далі спілкуємося натягнуто, хоч я й не знаю, чим перед нею завинила. Досі свати відвідують дітей із онуком по черзі, щоб не перетинатися. Ось така у нас родина.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.