Онука на моє прохання син і невістка назвали на честь мого батька, який виростив мене сам, бо мама рано полинула не небеса. Яке ж гарне імʼя, якби зрадів мій татко!
Я вже тоді, як тільки наш жаданий хлопчик народився, дала обіцянку невістці й сину зробити на малого дарчу на мою трикімнатну квартиру. І ось йому 14, отримав паспорт, хвалиться мені кілька днів тому – я досі відійти не можу!
Моєї матусі рано не стало, я ледь в школу пішла, тому виростив мене тато Валентин. Він був справжнім чоловіком, гарним, хазяйновитим господарем з золотими руками, розумним і мудрим.
Він навчив мене давати собі раду за будь-яких обставин, бути сильною, розбиратися в людях, цінувати щирість і чесність, прищепив любов до роботи на землі і книг.
Коли я виросла й переїхала за чоловіком з нашого села на Волині в місто, де не було саду, наша квартира була схожа сад – на всіх підвіконнях і на підставках цвіли і росли різноманітні квіти та кімнатні рослини, адже я звикла до нашого з татом квітучого саду.
І зараз, хоча я вже багато років сама, але продовжую любити й доглядати рослини, вони надають мені сил.
Тато вже теж у кращому світі багато років. Проте він досі для мене живий, я навіть розмовляю з ним подумки щодня, ділюся радощами і розповідаю про турботи. прощу поради і передаю через нього привіт матусі. яку ледве можу пригадати.
Я прожила, можна сказати, щасливе життя. З чоловіком були кохання і повага, отримав він по службі трикімнатну квартиру в нашому рідному Луцьку.
Син у нас виріс достойною людиною, вивчився, пішов працювати по стопах батька у Службу безпеки, одружився 16 років тому, у них з невісткою є син.
9 років тому я раптово овдовіла, але родина сина, мої квіти і батько в думках допомогли мені оговтатися, справитися й жити далі.
А тепер нарешті до суті моєї розповіді. Коли у сина й невістки народився син, я попросила назвати хлопчика на честь мого батька – Валентином, і вони погодилися.
Я ж натомість, вже тоді, як тільки онук народився, дала обіцянку невістці й сину зробити на Валика дарчу на мою трикімнатну квартиру.
І ось Валі 14, і недавно він отримала паспорт. Звичайно, онук похвалилася ним мені. Я як побачила документ – ледве не зомліла!
У паспорті онука замість «Валентин» написано імʼя Владислав! Він змінила собі дане по народженню імʼя! І мені про це ніхто нічого не сказав, ні син, ні невістка словом не обмовилися, навіть не порадилися, не запитали моєї згоди.
Як так можна було, в голові не вкладається! Невістка і син мені намагалися пояснити, що Валику ніколи його імʼя не подобалося, а в садочку і школі ще й дражнили по різному на дівчачий манер.
Тому, вони, мовляв, і прийняли таке рішення. Знали, що я проти буду, тому й не сказали. І сподіваються, що я зрозумію, що це імʼя не підходить для сучасного молодого юнака.
Я вважаю, що все це маячня. Своїм іменем треба дорожити і пишатися. Я настільки неприємно вражена, що оговтатися досі не можу.
Бачити їх поки що не можу, ні невістку, ні онука. І точно знаю, так їм і сказала, що про квартиру онук може забути, моя обіцянка автоматично анулюється.
Син говорить, що я роблю не розумно, адже рідніше за них у мене нікого немає.
Але вже вибачте, для мене те, що онук носив імʼя мого батька було дуже й дуже важливо, і тепер мені неймовірно прикро й гірко. Стільки плакала вже в подушку!
Однозначно, квартира онуку не дістанеться, а як нею розпорядитися в майбутньому – я вже вирішу сама, це вже моє діло.
Найімовірніше, піду і зроблю заповіт на племінника-захисника, який зараз захищає Україну, а його дружина чекає на другу дитину.
Думаю, це буде правильним і найкращим рішенням. Всім дякую за увагу і буду вдячна почитати і вашу думку щодо всієї цієї ситуації. Миру всім нам!
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
