Опинилися ми з чоловіком і чотирьма дітками у Нью-Йорку. Не буду розповідати, якою була сюди наша дорога з Бородянки. Складною, але ми справилися.
Усім відомо, що Нью-Йорк – одне з найвідоміших міст Америки та світу в цілому. Саме його ми бачили у безлічі культових фільмів, серіалів та музичних кліпів. У цьому величезному мегаполісі, здається, мріє побувати майже кожен. А ми тут опинилися мабуть вже на ПМП. Але чи таке гарне життя у Нью-Йорку?
Через пів року ми вже помічаємо дивні речі певні недоліки цього місця. Наприклад, є особливості американських квартир, до якими не вдається звикнути.
Ми, приміром, звикли, що вікно можна відкрити навстіж, щоб добре провітрити простір. Особливо це актуально у спекотні літні дні. Але в США таке задоволення мало хто може собі дозволити. Тут віконна рама, як правило, піднімається нагору. І то не завжди до самого верху. При цьому вікно можуть ще закривати жалюзі.
З цієї ситуації американці виходять за допомогою кондиціонерів, які, до речі, зазвичай допотопні у житлі, яке орендується. Ну от в такому якраз, як живемо ми.
Наступний момент. Я полюбляю дуже частенько пити чай. Але невдовзі мене здивувала відсутність чайників в американських квартирах. Звичайно, за бажання його можна купити в магазині. Купили. А спочатку доводилося кип’ятити воду у каструлі.
Ще таке. У багатьох країнах плитка, зокрема в Україні у нас, – основний матеріал для обробки ванної кімнати та туалету. Але в США до кахлю ставляться простіше. Якщо плитка є, то лише «передничок». При цьому вона найчастіше нейтральних пастельних кольорів. Звісно, ця особливість американського житла для когось незначна, але мені важко звикнути.
У мене багато дітей і вони нахлюпують водичкою так, що мамо рідна! І такий мінімум плитки створює цілу проблему під час витирання-прибирання, самі розумієте.
Ну й найдивніша особливість. Історія навколо стиральних машин у США дуже дивовижна. Навіть самі американці не завжди знають, чому у багатьох будинках заборонено ставити в квартирі власну стиральну машину.
Дехто каже, що не можна провести комунікації для підключення машинки. Інші пояснюють це тим, що річ у шумі, який може мешати сусідам. А треті упевнені, що всі звикли так жити. Тому більшість місцевих жителів по-старому ходять зі своїми грязними промовами до громадської пральні. Ну й ми так робимо, бо до придбання власної ще ой ой як далеко.
Але все це, що я описала – лиш цікаві деталі й спостереження, і ніяк не нарікання. Ми дуже вдячні америці за прихисток, мирне небо і все необхідне для проживання. Люди тут усміхненні, прривітні і чудові. І тільки це рятує нас трохи від туги за Україною…
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
Недавні записи
- Я як дізналася, що той, ніби як зять, перетягнув мою сусідку Марту і її дочку в своє “коло”, ледь зі стільця не впала. Це ж як таке може бути, вони ж хрещені в нашій церкві? В мене ще було бажання Марті очі відкрити на того Марка в перші дні знайомства з Анною, але думаю, чого буду пхатися в чужу сім’ю. Тепер про це дуже шкодую. Можна ж було їх від цього вберегти. А тепер, хто його знає, чим все закінчиться
- За гроші, які мама висилала з Польщі, ми поробили все що можна було. В нас не хата, а лялечка. Мама останній раз як приїжджала, то рідний дім не впізнала. Ми і бруківку постелили і дах замінили, всюди ремонти сучасні, а на вулиці працював ландшафтний дизайнер. І я і брат вже працюємо, тому кожного разу просимо маму залишитися в Україні і відпочити нарешті від тих заробіток. Але та ні в яку. Все їй щось бракує. Тепер проблему в брату вона найшла. Хоча це смішно
- Вчора нас з сім’єю вперше за три роки покликала до себе в гості сестра. Накрила стіл із різних закусок, а це і канапки з червоною рибою, різні сири і ковбаски. Чоловік шашлик приготував на мангалі. Я трохи поїла а потім питаю: “Олеся, а щось і гарячих страв буде?” На що у відповідь почула: “Все що на столі, більше нічого”. Додому я їхала сильно засмучена, адже так жити не можна. Моя сестра вже не молода дівчина, а елементарно навіть гостей приймати не вміє
- Каті було шістнадцять, як ми дізналися, що вона чекає дитину. Звісно, було важко сприйняти цей факт, але нічого вже не зміниш. Батько дитини Денис, така ж дитина, як і наша Катя. Він відразу ж дав зрозуміти, що батьківство не його тема. Я зв’язалася з його батьками, і на приємний подив вони пішли на контакт. Але все це було до пори до часу. Лише на останньому місяці ми дізналися їх справжнє лице
- Вчора моїй подрузі сімдесят років виповнилося. Я знала, що Марія трошки безпорадна, щодо готування, тому заздалегідь її попередила, що моїм подарунком для неї, буде гарно накритий стіл. Завдяки допомозі дочки, стіл ми накрили шикарний. Гостей було немало-небагато – 11 осіб. Гаряче Марія сама приготувала, і дуже смачне. Та здивувало мене інше. Її брати, ніби ніколи нічого в тому житті не їли. Додому я йшла сама не своя