fbpx
життєві історії
Орендували ми з Русланом квартиру 5 років. Помалу збирали на свою, поки чоловік не залишився без роботи. Він не сидить удома, постійно шукає іншу, але поки що безрезультатно – самі розумієте, часи такі складні. І тут мама пішла на принцип та виставила квартиру на продаж. Але охочих, зрозуміло, поки що немає. Вона вже й вартість знизила

Орендували ми з Русланом квартиру в Києві 5 років. Помалу збирали на свою, поки чоловік не залишився без роботи. Він не сидить удома, постійно шукає іншу, але поки що безрезультатно – самі розумієте, часи такі складні.

Кількома роками раніше мої батьки вирішили зробити мені сюрприз та купили для мене квартиру у своєму місті. Але я поїхала до столиці ще 8 років тому і повертатися не збираюся. З роботою в цей час і тут складно, а в провінції і робити нічого. Я знала, що вони зібрали чималу суму, але думала, що допоможуть нам з Русланом купити квартиру у Києві.

Мама, побачивши мою реакцію,сказала, що я невдячна, вони на всьому заощаджували, а я не оцінила. Але навіщо мені квартира у невеликому містечку? Там немає роботи, перспектив теж жодних. Коли я приїжджала відвідати батьків, побачила, що зараз все ще сумніше, ніж було до мого від’їзду. А тепер у мене в такому місці нерухомість! Віддавати в оренду за копійки, коли ми тут платимо пристойну суму за оренду – ніякої логіки.

Але батьки не хочуть мене зрозуміти. Могли хоча б порадитись. Батько сказав, що вони не хотіли робити внесок до нашої спільної з чоловіком квартири. Адже батьки Руслана сказали, що допомогти не можуть, вони не мають грошей, самі три кредити платять. Я згодна з батьком, навіть здогадуюся, що чоловік потай від мене допомагає своїм батькам, взявши один кредит на себе. Якось я побачила звіт із банку на телефоні, що суму внесено, сказала чоловіку, але він відповів, що це разова допомога батькам і вони гроші повернуть. На цю тему більше не було розмов, і я розумію, що ніхто грошей не повертав.

Начебто все правильно розсудили мої тато і мама, але все ж таки мені шкода так безперспективно витрачених грошей. Мама пішла на принцип та виставила квартиру на продаж. Але охочих поки що немає. Вона вже й вартість знизила. але результату нуль, небагато зараз охочих покупців, та ще й для селища на Полтавщині.

Ось питається, що це за вкладення на майбутнє було, якщо житло продати не можна без втрат? Квартира стоїть порожня, а комунальні послуги мають сплачуватись. Мама вже натякала, що це турботи. Але проблему вони з татом самі створили, і не лише для себе.

Чоловік знає про квартиру і постійно запитує, коли її продадуть, щоб додати нам грошей. На моє запитання, чому мої батьки повинні давати гроші, а його ні, Руслан відповів: «Бо твої їх мають, а мої ні». Мене вразила така відповідь. щиро кажучи.

Може й справді, батьки мають рацію, а я даремно несправедлива до них?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.