Орест навіть замислювався над тим, щоб встановити батьківство, але я його швидко до тями привела. Я вважала і вважаю, що йому це ярмо на шию вішати не варто. На цю дитину просто треба закрити очі. Це його матуся натворила, тому нема чого на нас перекидати відповідальність

А хіба ця дитина мені рідна? Це чужа дитина, тож я до неї не маю жодної справи.

Мені майже 70 років. Я живу в обласному центрі в трикімнатній квартирі одна. Чоловіка вже десять років, як не має на цьому світі. Моя 41-річна донька мешкає окремо. Вона незаміжня. З головою вона занурена у кар’єру, тому на особисте життя немає часу.

Є у мене ще й молодший син. Орест живе у Німеччині разом зі своєю жінкою і 6-річною донькою, яку я за своє життя бачила лише двічі. Через велику відстань зв’язок ми підтримуємо тільки по телефону.

Якщо чесно, то сильно сумувати за онучкою в мене нема коли. У мене насичене, активне життя. Дякувати Богу, діти грошима допомагають, тому я зараз живу так, як завжди мріяла, і ні в чому собі не відмовляю.

Я відпочиваю у санаторіях і не обмежую себе у покупках. Тим більше я не вважаю, що сенс життя у онуках. Я своїх дітей любила, а внучку нехай її батьки люблять.

Найцікавіше, що Улянка – не єдина моя внучка. У мого сина Ореста є ще позашлюбний син. 11-річний хлопчик живе зі своєю мамою в сусідньому будинку.

Ой, там складна історія! Я не розумію, як мій син міг зв’язатися з цією дамочкою. Вони надто різні, як тільки їх доля звела?

Загалом, зустрілися вони кілька разів і розбіглися, а Валентина зрозуміла, що при надії. Орест сказав, що одружуватися не хоче і єдине, чим від допомагатиме, будуть гроші. Вона відмовилася від такої допомоги, і це її право я вважаю.

Так Валя привела на світ хлопчика. Моя сваха, що не відбулася, намагалася присоромити Ореста і змусити брати участь у житті хлопчика. Однак мій син не здавався.

Але Валентина не вгамовувалася і вимагала у Ореста, щоб той визнав сина. Орест навіть замислювався про те, щоб встановити батьківство, але я його швидко до тями привела. Я вважала і вважаю, що йому це ярмо на шию вішати не варто.

Позашлюбна дитина сина – мені не онук. Це його матуся діл навернула, тому нема чого на нас вішати цей тягар. Мені байдуже: є цей хлопчик чи його немає. Він мені ніхто!

Читайте також: Дружина мого Бориса скоріш за все, відчула, що він збирається її покидати, і прийняла рішення подарувати йому другу дитину. Незважаючи ні на що, він продовжував говорити, що його в цій сім’ї нічого не втримає, навіть двійко дітей. Я вірила йому до останнього. І ось недавно в нас відбулась доленосна зустріч

Подруги засуджують мене за спиною. Кажуть, що не по-людськи я чиню.

Але мені байдуже, що хтось думає. Я маю свою думку, якої притримуюсь, і крапка.

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua