Орися сиділа за накритим столом, до якого так ретельно готувалася два дні. – Таки не приїхали! Забули! Про рідну маму та бабусю забули в день її народження, – думала вже не молода жінка. Підскочивши зі стільця вона взяла до рук телефон. – А чого це я тільки про себе думаю? А може щось у них трапилось? – Орися поспіхом натиснула на контакт “моя Маруся”, а після довгих гудків почула заспане – “Алло!”
– Донечко, так я чекаю вас завтра? – Звичайно. Ми вже і сюрприз приготували. Тобі сподобається! Готуй свій фірмовий пиріг, – сказала Маруся в слухавку. Орися Павлівна поклала телефон, і вирушила на ринок. Діти не особливо балували стареньку, але кожен її день народження обов’язково приїжджали в гості.
Весь день, жінка поралася біля плити. Їй дуже хотілося побалувати дочку і внуків, різноманітними смаколиками. Прокинувшись рано вранці, Орися Павлівна, одягла гарну сукню, зробила зачіску, і чекала дорогих гостей. Жінка дістала з серванта конвертик, ще раз перерахувала свої заощадження і поклала на стіл. “Віддам сьогодні дітям. Нехай розпорядяться грошима на свій розсуд”- міркувала вона.
Орися Павлівна, майже десять років відкладала гроші для дітей. Жінка намагалася економити, в’язала красиві речі на замовлення і відкладала кожну копійку. Вона хотіла допомогти зятю, з покупкою автівки.
І ось зараз, потрібна сума була зібрана. “Володя зрадіє! Відразу почне тещу свою цінувати”- веселилася стара. В принципі, вона була рада за свою єдину дочку. У Марусі був непоганий чоловік, дві дочки, окрема квартира, дача. Що ще потрібно для щастя? Орися Павлівна, вважала, що дітям просто необхідна автівка, тому й вирішила допомогти. Годинник показував полудень.
Старенька залишила свої роздуми, і почала накривати на стіл. У 15-00 повинні прийти гості. Але, діти не прийшли. Жінка так і просиділа на самоті, за порожнім столом до пізнього вечора. “Як вони могли так вчинити зі мною?”- заплакала вона. “А що, якщо щось трапилося? А я, егоїстка, лише про себе думаю!”- кинулася до телефону Орися Павлівна.
– Алло, – почула сонний голос дочки. – Марусю! Що трапилося? Нічого не приховуй від мене! – тремтячим голосом промовила стара.
– Мама, ти на годину дивишся?! – розсердилася дочка. – Ой… Вибач, я зовсім забула заїхати до тебе… – Як? Як забула? – мало не плакала жінка. – Я два дні готувала, весь день прочекала вас! А ви? Просто забули?! – Мамо, не драматизуй! Завтра ввечері заїдемо. У нас сім’я, особисте життя, турботи, клопоти.
Замоталася зовсім, – виправдовувалася Маруся. Орися Павлівна мовчки поклала телефон. В душі була така порожнеча, що навіть не хотілося плакати. Ця ніч, була найдовшою в її житті. Старенька навіть не лягала спати. Всю ніч, вона просиділа за святковим столом, і думала… Думала про те, що ось і настав той час, коли стала нікому не потрібною. Вранці, жінка викинула всю їжу зі столу, винесла сміття.
Зібравши поспіхом невелику валізу, жінка викликала таксі і поїхала в найближче турагентство. – Добрий день! – звернулася до миловидної дівчини. – Мені потрібна путівка, тільки термінова! Можу я сьогодні ж виїхати? – Присядьте, будь ласка! Звичайно, зараз що-небудь підберемо з гарячих турів.
Ви де б хотіли відпочивати? – Не знаю, – зрушила плечима жінка. – Я нікуди далі передмістя не виїжджала… Загалом, мені без різниці, аби швидше і подалі! – Зрозуміла. Зараз подивимося… – дівчина дивилася в монітор. – Можу запропонувати вам тур в Болгарію. Курорт Золоті піски.
Дуже рекомендую! Затишне містечко, багато зелені, нескінченні пляжі і оздоровчі центри. Готель п’ятизірковий “все включено”. Виліт сьогодні, о 17-45. Підходить? – Звичайно! А як це – все включено? – не зрозуміла жінка. – Це система готельного обслуговування. В даному випадку – сніданок, обід і вечеря, входить у вартість путівки. Загалом, будете відпочивати як королева! – посміхнулася дівчина. – Супер!
Дуже вам вдячна! – зраділа бабуся. Наступного дня, Орися Павлівна, читала глянсовий журнал, напівлежачи в просторому шезлонгу на пляжі. Жінка була вражена тутешньою розкішшю і красою. Вона навіть забула про невдячну дочку, про те, як її образили. – Мадам, не бажаєте “Мохіто?” – почула приємний голос.
Орися Павлівна озирнулася, і побачила приємного немолодого чоловіка років шістдесяти, який тримав в руках два келихи. – Що це? І чому зеленого кольору? – здивувалася жінка. – Це божественний напій! Словами не описати. Потрібно пробувати! – пояснив незнайомець. – Міцний? – Суворо запитала Орися. – Зовсім трохи, можна сказати, для смаку.
Пробуйте, не бійтеся! До речі, мене Степаном звуть. – Орися! – кокетливо промовила жінка. Степан Григорович, виявився дуже приємним співрозмовником і веселим компаньйоном. Немолоді люди мали багато спільного: обидва були на пенсії і були самотні.
Чоловік був колишнім військовим, і розповідав днями байки про армійські будні. Орися, своєю чергою, розповідала про школу, в якій пропрацювала вчителем молодших класів тридцять з гаком років. Безтурботні дні пролетіли дуже швидко.
З кожним днем, Степан з Орисею, прив’язувалися один до одного все більше і більше. Вони не хотіли розлучатися, адже удвох, ці люди не відчували колишньої самотності.
– Орисю, давай поберемось. Мені здається, що я все життя знаю тебе. У мене простора квартира в області, хороша пенсія. Будемо ходити в театри, кіно… Сюди приїжджати частіше, – несподівано запропонував Степан.
– Навіть не знаю… У мене ж дочка, внуки, – промовила жінка. Потім згадавши, що в принципі, не сильно потрібна своїм близьким, посмутніла. – Так вони нікуди не дінуться. Будуть в гості приїжджати до нас, і ми до них, – не здавався чоловік. – Я подумаю. – Добре. Тільки не довго, завтра ми їдемо, – нагадав Степан.
Підходячи до під’їзду, Орися Павлівна, побачила оголошення зі своїм фото. “Увага! Пропала людина!”- прочитала в слух. – Орисю! Ти в розшуку? – сторопів Степан. – Хто тебе шукає? Чому відразу не розповіла? Потрібно було до мене їхати!
Діти напевно шукають… – опустила голову жінка. – Як? Ти не сказала, що їдеш? – Ні! Це нікому не цікаво було, – з образою сказала Орися. У цей момент, з під’їзду вийшла Маруся, дочка Орисі Павлівни. Побачивши матір, живою і здоровою, більш того, засмаглою і в модних шортах, Маруся, втратила дар мови.
– Мамо?! Ти звідки? Де ти була? – Відпочивала. А що? Не можна? – незворушно промовила старенька. – Ми всю поліцію на ноги підняли, все місто шукає тебе. У всі лікарні і не тільки телефонуємо кожен день! А вона – відпочиває бачте! – Не дочекаєтесь! У мене теж сім’я, турботи і особисте життя.
Познайомся, мій наречений, Степан Григорович! Маруся розгублено дивилася то на матір, то на “нареченого”. – Я не зрозуміла. Що відбувається? – звернулася до чоловіка. – Ви хто? – Майбутній чоловік вашої матері! А в чому власне справа? Марусю, ви щось маєте проти? Чи не хочете, щоб мама була щаслива? – прямо запитав чоловік. – Хочу звичайно…
Просто я не припускала, що в вашому віці таке можливо. Вибачте за нетактовність. – Знаєте, це ви зараз так думаєте. Згодом зрозумієте, що людина не повинна бути одна, ні в юності, ні в старості. Візьміть, це запрошення на весілля.
Сподіваюся, не забудете? – Ні. Ми обов’язково будемо! – почервоніла жінка. – Мамочко, як же я рада, що з тобою все добре. Рада, що ти щаслива і помолодшала років на десять!
Нарешті, між матір’ю та донькою розтанув лід. Жінки обнялися, і заплакали. Орися була рада, що дочка хвилювалася за неї. Ще, жінка була щаслива, що познайомилася з такою чудовою людиною, як Степан Григорович.
Він зумів внести радість і світлий промінчик сонця в її похмуре життя. – Підемо, доню. Ми зі Степаном Григоровичем вам подарунки привезли з Болгарії, – посміхнулася Орися Павлівна. – Ходімо, – Маруся обняла матір і посміхнулася Степану.
Мілана Лебедєва
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
