fbpx
життєві історії
Орися Володимирівна незаміжньою себе і не пам’ятає – одружилися з Петром мало не після школи, звичайно, по великій любові. Жили добре і дружно. А ще багато – все було і більше. Орися все життя чоловікові присвятила. Дітей своїх не народила, тому що її чоловік не міг.А зараз їм майже по шістдесят уже обом. А днями тітка приголомшила нас з мамою: Петро їй заявив, що йде до молодої! Жінці тій сорок, і у неї двоє дітей-школярів від різних чоловіків. А Орися – в квартирку на околиці

Моя тітка Орися все життя чоловікові присвятила. Дітей своїх не народила, тому що її чоловік не міг. Може бути, зараз би лікарі їм і могли якось допомогти, але за часів їхньої молодості ніхто і не намагався. А зараз їм майже по шістдесят уже обом.

Тітка Орися довгі роки переживала, що не стануть вони з Петром батьками. Вона, як на гріх, дітей просто обожнює, племінників, все дитинство балувала.

Орися колись дуже хотіла всиновити дитинку, але чоловік був проти. Не дав їй усиновити. Невідомо, мовляв, які гени будуть у чужої дитину. І тітка Орися змирилася, і так і прожила без дітей. Казала – доля, значить, така! Хоча у неї самої все добре було зі здоров’ям, могла б з іншим чоловіком народити хоч десятьох!

А днями тітка приголомшила нас з мамою – ми, каже, з чоловіком розлучатися будемо, мабуть. Петро їй заявив, що йде до молодої! Ось так!

Жінці тій сорок, і у неї двоє дітей-школярів від різних чоловіків. А нашій тітці Орисі – квартирка десь в глушині у вигляді відкупу.

…Тітка Орися, або Орися Володимирівна, незаміжньою себе і не пам’ятає – одружилися з Петром мало не після школи, звичайно, по великій любові. Жили добре і дружно. У дев’яності її чоловік якось зумів утриматися на плаву, досить успішно зайнявся бізнесом. Олігархом не став, але в порівнянні з убогою молодістю і радянським побутом подружжя зажили на широку ногу: купили квартиру, зробили модний на той час «євроремонт», перші зі свого оточення поїхали за кордон, обзавелися мобільними телефонами, змінили автомобіль, потім ще раз і ще…

Гроші на «красиве життя» заробляв чоловік. Орися була наче на другому плані, в тилу. Ні, вдома вона не сиділа, завжди працювала, але не за гроші, а для душі – на легкій роботі з милими, доброзичливими людьми. Головне для неї була не робота, а сім’я. На роботі цілий день поглядала на годинник – коли можна буде вже бігти додому? Там стільки справ – треба готувати, прасувати, прати…

Зарплата в Орисі все життя була, що називається, «на шпильки». Але чоловік ніколи про її гроші і не питав. Він взагалі не був дріб’язковим. Копійки не рахував, охоче допомагав не тільки родичам і друзям, але і своїм співробітникам, наприклад.

Орися ж на свою зарплату любила балувати дітей сестри, тобто нас – мене і брата. У мене в свій час у першої в класі з’явився знаменитий смартфон – і тільки завдяки тітці.

– Орисю, ну от навіщо ти так витратилася? Це ж такі гроші коштує! – причитала моя мама.

– Та перестань! – відмахувалася Орися. – Не такі вже й гроші, це по-перше, а по-друге – мені самій приємно робити подарунки! Особливо дітям…

– Ти б краще гроші відкладала тоді! Ну, раз у тебе є зайві. Заощаджуй хоч трохи, не розкидай. Стануть в нагоді!

– А для кого економити? – з викликом відповіла Орися. – Спадкоємців у нас немає!

Так, тема відсутності дітей проходила через життя тітки Орисі червоною ниткою.

В останні роки справи в бізнесі у її чоловіка Петра йшли недуже, багато конкурентів виникло. Залишки колишньої розкоші розпродавалися по частинах. Зараз вже від «заводів, газет, пароплавів» нічого і не залишилося. Продають квартиру, яку купили на перші скажені бариші в дев’яності і в якій прожили більшу частину життя, ділять гроші навпіл і розходяться, як в морі кораблі.

Він – повний ще сил моложавий чоловік п’ятдесяти восьми років, у якого попереду нове життя і сім’я, вона – самотня нікому не потрібна старіюча жінка.

Сказала мені одна знанйома нашої тітки Орисі:

– Годі тобі! В якому місці ридати над твоєю тіткою? Все життя як сир у маслі каталася. Їла, пила солодко, спала багато, по закордонах каталася. Де ти тут бачиш зраду з боку чоловіка?

– А ти не бачиш? – запитала здивовано я. – Підло кидати дружину, з якою прожив усе життя! Вона дітей не народила, розумієш? Тільки через нього, через його неспроможність. Хоча все життя хотіла! Принесла себе в жертву!

– Значить, не дуже-то й хотіла, – знизує плечима знайома. – Якщо людина чогось ДУЖЕ хоче, вона це так чи інакше отримує. У твоєї тітки було з десяток можливостей обзавестися дитиною. Могла усиновити, могла розлучитися і знайти іншого чоловіка, здорового. Могла і не розлучатися – народити від якогось іншого! На ті часи ніхто не перевіряв би, чия дитина. Вирішили б, що сталося чудо, та й все! Треба було думати про себе, а не про чоловіка. Ось він робить правильно, ні на які жертви не йде, робить так, як хочеться. Життя одне!

Я дуже здивувалася такій думці.

Як вважаєте, покинути дружину, з якою прожив усе життя, яка багатьом для тебе пожертвувала – це підлість, або «дурниці, справа житейська»?

Чи чоловік повинен був доживати життя поруч з Орисею Володимирівною? Адже вона залишилася самотньою тільки через нього. Мусить же він тепер відчувати за це якусь відповідальність?

Яка там така нова любов в шістдесят?

Або все ж чоловік Петро дружині ні в чому не зобов’язаний? Поки він жив з нею, робив для неї все, що міг. Не ображав, грошей не шкодував. Зараз таку поведінку в шлюбі вже можна вважати гідністю. Але шлюб вичерпав себе, неважливо, з яких причин… Зобов’язання скінчилися.

А ви що думаєте?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page