«Чи впізнаєш ти мене?» – запитав Пилип у своєї нової дружини. Та тільки розплакалася у відповідь…
Життя цікава річ… Бентежна і сповнена несподіванок.
Моя бабуся Орися знову вийшла заміж. Їй 76 років, а йому – 78. Познайомилися вони там, де люди знаходять останній спочинок. Вона регулярно відвідувала дідуся, а до сусіднього горбочка приходив він, Пилип Андрійович. Її майбутній чоловік. Він приносив квіти, годинами акуратно прибирав у дружини, і бабуся звернула на нього увагу.
Одного разу, поки його не було, вона глянула на дату відходу жінки – 11 років тому.
Спочатку бабуся Орися з ним тільки віталася, потім розмовляла, а потім вони почали повертатися разом. Він проводжав її до дому. У них від усього цього виникла ось така тиха дружба. І вони вирішили одружитися.
За святковим столом народу було мало. Мій новий дід Пилип Андрійович підняв келих пепсі-коли – він взагалі не п’є (мама моя ще сказала, що непитущого чоловіка можна знайти тільки якраз в тому місці, де старенькі познайомилися)… Так ось, він підняв келих, всі притихли, він пильно подивився на бабусю і неголосно сказав:
– Орисю, невже ти мене не впізнаєш?
Губи бабусі затремтіли, вона кивнула:
– Впізнала, Пилипе, давно впізнала…
Виявляється, вони вже були одружені. Їм було тоді по 18 років. Прожили вони разом всього два місяці і розбіглися. Він вважав її вітряною і легковажною, вона його – несолідним і безвідповідальним…
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
