fbpx
життєві історії
– Ось буде Матвійкові 5 років, – говорила Валерія Миколаївна синові, невістці, батькам Люди, – тоді він буде вже розуміти і тоді я буду з ним спілкуватися, виховувати і брати до себе. Бо я можу витерпіти маленьких дітей недовго, мені 15 хвилин в парку вистачає, щоб мати уявлення, як росте мій внук. Ну не зобов’язана я чужих дітей любити, навіть, якщо це мої власні онуки!

На пряме запитання: «Любите ви дітей?» Рідко хто дасть чесну і правдиву відповідь. Тому що, як правило, своїх дітей ми любимо, а ось чужих – не дуже. Особливо примхливих, хамських.

Ні, навіть не так: більшість людей не люблять вищезазначену категорію в той момент, коли в наявності є всі зазначені ознаки. І лише невелику частину людей діти дратують в принципі.

– Ні слова не сказала, – з образою розповідала своїй мамі Людмила – не привітала, ні поцікавилася, як я себе почуваю. Знизала плечима і в свою кімнату пішла.

Людмила до моменту радісної звістки про те, що вона і її чоловік Кирило стануть батьками, була в шлюбі вже 3 роки. Так складалися обставини, що жили вони на території мами чоловіка Валерії Миколаївни.

По-перше, у неї була велика трьокімнатна квартира, а старша сестра Кирила, Даша жила зі своєю сім’єю окремо. А по-друге, Валерія Миколаївна за тиждень до весільних урочистостей посунолася на льоду і отримала травму правої руки.

– Прийдется вам пожити зі мною хоча б пару місяців, – сказала вона синові і його молодій дружині, – заодно і економія буде: відкладіть гроші на своє майбутнє житло.

Молоді і залишилися, і не пішли на знімання навіть, коли мама повністю одужала.

– Добре живемо, – відповідала на питання родичів і подруг Людочка, – три кімнати, у кожного свій простір, до нас в справи ніхто не лізе, Валерія Миколаївна жінка дуже делікатна, охайна. На харчування ми скидаємося, на комуналку теж, нас влаштовує.

А на рахунку молодої сім’ї в цей час збирали гроші на майбутнє житло: розмінювати троячку мама не хотіла, діти не наполягали, розуміючи, що їх частка, що утворилася в результаті приватизації – зовсім не їхня заслуга.

Перший дзвіночок пролунав на другому році шлюбу, до Людмили в гості тоді зайшла подруга з однорічним малюком. Гості пробули в кімнаті молодих, виходячи тільки на кухню, чай попити і в санвузол, але після відходу Валерія Миколаївна м’яко попросила невістку:

– Людо, – сказала вона, – не могла б ти зустрічатися з цією подругою на іншій території. Жах, який галасливий і примхливий у неї хлопчик. Я таких терпіти не можу.

– Я тоді вперше здивувалася, – визнає Люда, – а заодно і пригадала, що у нас бувала тільки старшу внучку дочки, якій 12 років, а маленького Кирила, я бачила тільки у Даші, коли в гості ходила.

– Так, -підтвердити свекруха, – я можу витерпіти маленьких дітей недовго, мені 15 хвилин в парку вистачає, щоб мати уявлення, як росте моя внучка. Ну не зобов’язана я чужих дітей любити, навіть, якщо це мої власні онуки. Дратують.

Людмила почала придивлятися до того, як Валерія Миколаївна дивиться на малюків на вулицях і в торгових центрах. Виявилося, що або байдуже, або з роздратуванням.

– У мами бзік, – пояснила Даша, – немає, ми з братом нормально росли, тоді ще тато був, нікого ми не дратували, нас не скидали на бабусь, але мою старшу дочку мама років до 5-ти не сприймала: примхлива, соплива, репетує без діла. Я на неї подивлюся здалеку, а возитися – немає бажання.

– Та вже, – заспокоїв дружину Кирило, – побачить нашого дитинку і розтане, вона мене дуже любить.

Три роки подружжя дітей свідомо не заводили: відкладали гроші, хоча батьки самої Людмили і просили дочку нарешті порадувати їх внуками. І ось, коли тест виявився позитивним свекруха видала таку реакцію, якої Люда внутрішньо боялася.

– Мовчить, – говорила вона Кирилу, – давай вже вирішувати питання з кредитом.

Молоді взяли скромну однушку, Валерія Миколаївна увесь той час, коли невістка очікувала дтину, спілкувалася з нею по телефону, але жодного разу не поцікавилася, як почувається майбутня мама і внук. На виписку Люди з сином, мама Кирила прийшла і побула рівно 15 хвилин. Дива не сталося і бабуся не запалала раптово любов’ю до внука сина.

– Вона на рік дитини, зайшла до нас у гості рівно на 20 хвилин, – згадує Людмила, – подарувала подарунок, внук заплакав: він же її не знає зовсім.

– Ось буде Матвійкові 5 років, – говорила Валерія Миколаївна синові, невістці, батькам Люди, – тоді він буде вже розуміти і тоді я буду з ним спілкуватися, виховувати і брати до себе.

– Не дам, – сказала Люда чоловікові, – ось не дам і все. Як можна одним помахом полюбити онука в 5 років? Ось до цього він її дратував, а тут раптом не буде? Ні, раз вже вирішила, самоусунутися, так тепер нехай і несе відповідальність за свої рішення.

МатвіюЮ місяць тому виповнилося 5 років, Валерія Миколаївна вперше запросила в гості сім’ю сина з внуком разом, тільки Люда йти відмовилася. Кирило просить дружину бути більш поблажливою, бабуся все ж.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page

facebook