Коли Олена повідомила мамі, що зустрічається з досить заможнім Павлом, Ольга Петрівна не дуже раділа, але щастю молодим не заважала. Молодята довго не тягнули з весіллям. Вже через рік вирішили узаконити свої стосунки.
Ольга Петрівна з десяти років виховувала Оленку одна, так сталося, що в ранньому віці чоловік пішов з життя. Жінка важко трудилася на двох роботах, лиш би дати все потрібне доньці. Оленка не мала такого модного одягу, як її однолітки, але мама дала освіту, про яку та так мріяла – вчитель молодших класів.
Ольга Петрівна вже з перших днів бідкалась, як має допомогти молодим з організацією весілля. В неї не було накопичених грошей, на відміну від її сватів, які були досить заможними.
Коли мама Олени вперше з’явилася в домі сватів, ті тільки те й робили, що вихвалялися своїми статками.
– Ось, гляньте, свахо, яка в нас спальня, а які штори – дизайнерські.
Ользі було незручно оглядати їх квартиру, вона не звикла до людей, які тільки те й роблять, що вихваляються, але якось відбула вона цей день. Все, лиш би дочка була щаслива.
Ось і настав час довгоочікуваного весілля. Ольга взяла в займи грошей у своєї сестри, тому купила своїй єдиній донечці не дорогу, але дуже гарну та скромну весільну сукню. Сама одягла костюм, який купила на ювілей до рідної сестри.
Гості сиділи за столом, та голосно кричали – гірко! Батьки молодого ходили поміж них, з гордо піднятою головою, і кожному старалися наголосити, що все це, таке шикарне весілля, це справа їх рук, що вони нічого не жаліють для синочка. Хоча, якщо по правді, то платили вони лише за своїх гостей, а за найближчих, а саме, за 15 гостей з боку нареченої все оплатила, як би важко їй не було, Ольга.
Настав час привітання молодих. Першими піднялися за столу батьки Павла.
– Ми зробили для наших дітей найкращий подарунок. Ось сертифікат на дорогущі меблі. Там входить і ліжко з ортопедичним матрасом і комод і шафа. Словом, дітки – будьте щасливі!
Всі гості плескали в долоні.
– Чудовий подарунок. Не думаємо, що хтось зміг би вас переплюнути, – говорили захоплені гості.
Коли виходила до мікрофону Ольга її навіть й слухати ніхто не хотів. Як гості, так і свати розуміли, що нічого доброго, а тим більше дорогого, мама Олени не подарує.
– Павлику, бережи мою єдину дитину, як зіницю ока, – вона не могла через сльози сказати слова, які так і линули з її душі. Все, що вона зробила, лиш витягнула ключі з кишені і простягнула їх молодятам.
– Це вам у подарунок квартира, щоб ви мали куди занести меблі, які подарував вам батько.
Гості затамували подих, а сват зі злості ледь не луснув. Не очікував він такого подарунка від свахи.
І нічого, що ця квартира була її мами, яку Ольга вирішила забрати жити до себе, бо та вже важко справлялася сама.
Ось така історія.
В любому випадку слід залишатися людьми…
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалась стаття, поділіться з друзями на facebook
