Живу я із сусідкою, вона в’їхала на заміну моєї подруги, з якою я раніше жила. І як же вона мене виводить. Ось нічого поганого в ній немає, але вона завжди вдома. Завжди. І постійно копошиться, шумить, щось розповідає. Дуже напрягає, я за рік удома жодного разу сама не була.
Ідемо і з роботи повертаємося в один час. У вихідні вона взагалі нікуди не ходить, навіть їжу кур’єри возять. Недавно сказала, що у відпустку йде, я зраділа, а вона видала: «Та не хочу нікуди їхати, вдома побуду!» Та коли ж ця куріпка хоч кудись поїде, неможливо вже!
***
Мені 43, і я та сама, з якою «щось не так». Я ніколи не була заміжня, дітей немає і не буде. Якось мені сказали, що в мене надто висока планка і того, що я хочу, не існує. Ок.
У мене чудова фігура для мого віку, я симпатична і розумна, успішна в кар’єрі, матеріально забезпечена, без кішок, залежностей та проблем зі здоров’ям. Є друзі, хобі та здорові стосунки з батьками. Я існую, і я шукаю собі рівню. Лише такого ж, як я сама.
Але згідно з громадською думкою, проблема десь у мені, а не в тому, що жінки в нашій країні, всупереч законам природи, взяли на себе роль самців. Жінки розфарбовують пір’я, в’ють гнізда, викладають біля входу кольорові камінці та танцюють «циганочку з виходом», щоб бути конкурентоспроможними.
А кому з пір’ям не пощастило, ті самі наздоганяють коней і зупиняють на скаку. Чоловіки ж у масі сіренькі, не мають ні подвір’я, ні гілки, легко перелітають з одного гнізда в інше, залишаючи потомство, легко знаходять нову даму. Їм просто не треба старатися взагалі, їх підберуть будь-якими.
А ті ж жінки продовжують шукати проблеми в собі, викривляють і знижують планку вимог, щоб не бути самій, щоб свої ж не клювали. Якось так воно в моєму розумінні. Чи я не права?
***
Люблю бувати в гостях, але майже завжди відмовляюся від пропозицій залишитися на ніч. В однієї подруги поряд з диваном стоїть величезний акваріум, плюс постійно переливається вода в батареях; в іншої по всій квартирі бігають “рижики”, а спати пропонується у спальнику на підлозі; третя живе з котом, який кусає сплячих гостей.
Зате в моїй хаті завжди багато гостей і всі залишаються на ніч, бо в мене вдома тихо та спокійно. Висипаються, нарешті!
***
Всіх не влаштовує, що чоловіки ліниві, нічого не роблять вдома. А в мене – зовсім навпаки: чоловік, який уміє робити все. Дрібний ремонт, великий ремонт, ремонт компів, готування, прання, миття підлог руками, пришивання ґудзиків, прасування білизни.
Більше того, він вміє робити все якісніше і швидше за мене. І не втрачає моменту нагадати, яка я лінива, повільна і невміла – навіщо тільки він зі мною живе, ніякого толку, все за мною треба переробляти. Пішла. Із ідеальними чоловіками теж важко.
***
Все життя мріяла запізнитися на потяг чи літак. Скільки себе пам’ятаю, батьки за півтори-дві години приїжджали заздалегідь, і чекати на транспорт було невимовною нудьгою. І завжди всі дуже боялися запізнитись.
У 30 років моя мрія збулася: на 8 місяці очікування малюка, я бігла з паркування орендних авто в аеропорт на м’яких, але підборах, добігла до стійки реєстрації, а нам відмовили, оскільки реєстрація на рейс закінчилася. Іспанці суворі – у літак не пустили. Але в мене відлягло.
***
Я вже в тому віці, коли багато моїх друзів, родичів, друзів роз’їхалися по всьому світу. Сама також змінила місце проживання.
Декілька років тому з’явилася звичка припиняти дзвонити знайомим, якщо відчуваю, що надто часто першою дзвоню я.
Перевіряю журнал дзвінків, якщо справді останні 5-10 дзвінків були тільки від мене, то більше не дзвоню – чекаю, доки вони зателефонують першими. Я рада, що допомогла стільком людям позбутися спілкування зі мною. Більше мені нема кому дзвонити.
***
Живу на околиці міста у приватному секторі, як у селі. Сусіди всі – одинокі люди похилого віку, навіть онуків до них ніхто не привозить. Іноді вночі хтось залишає у моїй поштовій скриньці букет польових квітів. Ніяк не можу вирахувати винуватця радості. Собака не гавкає, хоча злий, як чорт.
***
Мої батьки вирішили одружитися так: тато одного похмільного ранку подумав, що настав час заспокоїтися, і того ж дня зустрів маму. А мама, дізнавшись, що тато з інтелігентної родини вирішила, що треба брати. Одружилися за два місяці, вже за рік народилася я.
У результаті тато продавлює диван перед теликом і не в змозі навіть прибрати посуд у посудомийку, а мама працює як кінь. І при цьому не вважає за людину мого нареченого, який обожнює мене, забезпечує та піклується про мене вже два роки. Бо він не киянин.
***
Ми на роботі часто носимо їжу із собою. Обідаємо по 2-3 людини, місця небагато. Сидимо з колегою, їмо. У нього суп. Він з’їдає першу ложку і кривиться. Цікавими словами ззадує свою дружину і цей суп, що вона зварила. Він давиться, але їсть (кафе поряд немає), розписуючи, наскільки це неможливо їсти. Доїв.
Приходить наступна у черзі колега на обід, відкриває холодильник і запитує: “Де мій суп?” А в нього, виявилось, були макарони з котлетою, просто контейнери були однакові.
***
Мені було років 10, я прийшла зі школи і вирішила побалувати себе смачненьким. Відкриваю холодильник, а тааам! Якийсь бежевий шматочок, политий чимось темно-коричневим, так апетитно лежить у мисочці. Само собою, вершковий пиріг у шоколадному сиропі! Так і манить!
Відкусила… Це виявився жир, навіщось потрібний батькам. А чим був той «шоколадний сироп», навіть боюсь уявити. Ще кілька днів відчувала у роті цей смак, що це було? Досі не знаю.
***
Моя мама живе у невеликому селищі на Закарпатті, поряд лише ще кілька сіл, безкраї гірські угіддя та крихітний райцентр. Живе у двоповерховому будинку на першому поверсі, вікна на висоті 2,5 метри від землі.
Будинок на околиці селища, далі лише пагорби та ліс за кілька кілометрів. Вона завжди вірила у всяку містику, ворожок та екстрасенсів, НЛО, а я тільки сміялася – ну яка там містика в нашій глушині.
Нещодавно приїхала до неї на вихідні, вона лягла рано, а я засиділася з книгою до третьої години ночі на кухні. Надворі вже почало світати, я вирішила піти спати. Вимкнула світло, дивлячись у темне вікно. Коли світло згасло, вікно стало сірим і я виразно побачила, як від нього хтось відскочив.
Я підійшла впритул і побачила силует, що швидко віддалявся в бік далекого лісу, схожий на людський. Але якщо це людина, то вона зростом метра три! Заснути так і не спромоглася, мамі нічого не говорила, думала – може, від втоми здалося.
З’ясувалося, що це бачили ще кілька людей. Більше з мами не сміюсь. Тепер мені лячно за неї.
Дорогі наші читачі, автори цих історій чекають ваших коментарів і порад! Всім миру і добра!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.