Ось побачиш, онученько, як з’явиться у твоєї мами від цього чоловіка, ще одна дитина, вона про тебе забуде, – каже Варі бабуся. – Свахо, ну чому ви такі вперті? Не може ж моя Ліля все життя за вашим сином сумувати. Вже не один рік минув, після цього важкого дня. Та й молода вона зовсім, не гоже в самоті жити. Ніхто про Дмитра не забуде, але ж життя продовжується. – Ні, і все. Це не обговорюється!
Моя молодшенька сестричка Ліля заміж виходила, будучи ще зовсім молодою. Всього 19 років їй виповнилося на той момент, а вони вже з нареченим до РАЦСу помчали. Вони з майбутнім чоловіком зі школи дружили, тому їх завжди Ромео і Джульєттою називали.
Ніхто з нас не здивувався їх союзу. Хоча вони на той момент були юні-юні. Ось вони зажили разом – Дмитро і Ліля. У свекрухи були цілих дві квартири, тому одну з них вона віддала синові з його дружиною:
Ну раз вирішили жити, то живіть. Тільки дітей відразу не плануйте – ще вивчитися потрібно, – каже вона своєму синові.
Свекрух Лілі – жінка звичайна, тямуща, намагалася їм допомагати, але зайвий раз порадами не докучала. Ліля ніколи на неї не скаржилася.
Молодь вивчилася, потім стали працювати. А коли виповнилося по 25 років, то стали вони батьками донечки. Дуже схожою була Варвара на батька.
Немов копія! – жартувала свекруха, коли показувала дитячі фотографії свого синочка.
Я і мій чоловік живемо в іншому містечку, а наша мати в маленькій однокімнатній квартирі. Зі здоров’ям у неї було неважливо, так що з дитиною сестрі вона допомогти не могла. Доводилося свекрусі весь час підстраховувати.
Мені навіть іноді незручно, – говорила Ліля, – багато подруг такі речі про свекрух розказують, а я на свою просто молюся. Так мені пощастило. І порадою допоможе, і з моралями не докучає, і з Варею завжди сидить. Радіє онучці.
Як тільки донечці виповнилося два рочки, то чоловік Лілі раптово став ангелом. Сестрі було дуже важко тоді без коханого чоловіка. Адже це перший і єдиний чоловік в її житті. Свекруха теж ледве трималася – адже у неї крім невістки і онучки нікого не залишилося. Ось так вони і підтримували один одного, займалися дитинкою.
Я посиджу з Варею, а ти виходь на роботу. Тобі потрібно розвіятися, поспілкуватися. Та й жити на щось вам потрібно.
Ліля намагалася навчитися жити без чоловіка. А донечка їх підростала. Жити вони продовжували в квартирі свекрухи. А та запевняла, що перепише її на єдину онучку. Так пролетіло сім років. А потім за сестрою став доглядати один чоловік.
Познайомилися вони на роботі. Він їй і по дому допомагав, і додому проводжав з важкими сумками. Микола і мені сподобався. І з дочкою Лілі подружився.
Але свекруха Лілі ні в яку не хотіла приймати цей факт:
Ти що твориш! Ти ж паплюжиш пам’ять свого чоловіка! – звинувачувала вона Лілю. – Як ти можеш? У вас же така любов була. Він тебе любив! А ти вирішила мужика нового завести? Ще трохи, і моя онучка стане його батьком називати. І все це відбувається в моїй власній квартирі.
Ліля каже, що коли вони вирішать сходитися з Миколою, то поїдуть на орендовану квартиру. Адже в цьому місті у Миколи житла не було. Тільки свекруха не збиралася здаватися.
Сама можеш забиратися світ за очі, – а дитини я тобі не віддам. Вирішила забути мого сина? – Це твоє діло. Тільки онучку я тобі не віддам. Влаштовуй своє життя без неї.
Сестра сидить і плаче. З одного боку, їй не хочеться доживати свій вік на самоті. Адже вона молода ще – ледь за 30 перевалило. І не хоче в той же час віддавати дитину бабусі.
Справа в тому, – каже Ліля, – що якщо я зроблю по своєму, перестану з нею спілкуватися, то у свекрухи нікого не буде з близьких. Але і по її вчинити не можу – адже вона дитину проти нас з Миколою налаштовує.
Коли у твоєї матері з’явиться ще дитина, – розповідає бабуся онучці, – то їй до тебе ніякого діла не буде, вона забуде про тебе, як і про батька твого. І ти залишишся нікому не потрібна. Так що говори їй, що залишаєшся жити зі мною.
Микола каже, що їм потрібно їхати жити кудись подалі. Щоб обмежити поганий вплив бабусі на внучку. Тільки сестра противиться.
Як я заберу у свекрухи її єдиний сенс у житті? Вона ж душі у внучці не чує!
Мати наша намагалася поговорити зі свахою.
Наталю, адже сина твого не повернути. Залишилася моя дочка сама-самісінька. Їй важко одній все на собі тягнути. Вона і так стільки років горювала. Ось як ти собі уявляєш жити до кінця днів одній? Твій чоловік ішов з життя, коли тобі 45 було, а їй всього 26. Ніхто не збирається забувати Дмитра, але життя триває.
– Ні і все! Не дозволю. Не нормально все це і крапка.
Ось що робити Лілі? Як жити далі?
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
