Мама моєї дружини Марина Леонідівна – наша сусідка по сходовому майданчику і дуже часта гостя в нашій оселі. Це не легко, скажу я вам одразу, жити так роками, адже у Марини Леонідівни характер не мед. Вона з 33 років без чоловіка живе і у неї інших інтересів, як брати активну участь у житті родини молодшої дочки, немає. Старша сестра моєї дружини Олі живе під Ужгородом у селі, туди теща теж навідується, але всього раз-два на рік, решту часу – біля нас.
Але є в цьому і плюси. У нас діти-погодки, зараз їм 9 і 10 років, але коли були маленькі нам було не легко, і тут Марина Леонідівна була майже завжди на підхваті. Вона і приготувати могла нам щось, і погуляти з ними сходити, на лікарняному з ними посидіти, коли Оля вже на роботу вийшла. Отже, мені доводиться змиритися з тим, що мама дружини нам майже що свічку тримає, та я звик за стільки років. А взагалі ми з тещею майже завжди ладнаємо, тобто я просто не ведуся, якщо Марині Леонідівні раптом через щось поконфліктувати зачешеться.
Три роки тому ми нарешті досягли того рівня заробітків, коли змогли дозволити собі брати раз-два на рік путівки на море закордон. Не далеко: Туреччина, Єгипет. Але і це для мене, дружини і дітей велика радість. Теща з нами не літала, бо казала, що боїться висоти, до того ж котика ні на кого залишити.
Але цього року ставлення Марини Леонідівни до такого відпочинку змінилося: надивилася в соцмережах фото якихось своїх однокласниць і подру, які вовсю літають і відпочивають самі або з онуками, і тещі теж раптом до скону забажалося в «ол інклюзів».
Ми з дружиною подумали і вирішили взяти з собою її маму. Адже життя коротке, а що вона у ньому бачила? Теща на радощах навіть для кота швидко знайшла тимчасові добрі руки.
Яке ж ми не вірне рішення прийняли, погодившись на цю авантюру, аби ви знали! Справа в тому, що путівки ми беремо зазвичай бюджетні. Нам що головне? Правильно: пляж, море, тепло. Їжі нам ніколи не бракує, вибір страв там завжди великий, а ми не вибагливі надто. Готельний же номер – це всього лише місце, де помитися і поспати.
Отже, підвернулася нам гаряча путівка у Єгипет на чотирьох за 35 тисяч гривень. Це дуже не дорого, коли все включене, погодьтеся. Ще і співпало, що у нас з Олею відпустки на початку листопада, то чому б не поїхати на сонечко до моря перед довгою зимою? Діти стрибали од радості.
Але те, що сталося на відпочинку, ми не могли передбачити. Словом, Марина Леонідівна споганила нам всю відпустку, а так же просилася, так просилася аби її теж взяли в «ол інклюзів», адже вона, бачте, ніколи не була, на літаку не літала, а у подруг фото з Єгиптів і Туреччин!
Почалося все ще з аеропорту. Як виявилося, ще трохи інше, ніж сісти у міську маршрутку, а теща була не готова морально до таких іспитів.
Ну та й таке, прилетіли. На готель вона сказала, що це якийсь циганський табір-балаган, всі товчуться одне на одному. Про арабів сказала, що як їм взагалі можна довіряти керування такими закладами, адже вони примітивні і безвідповідальні. А що, не втримався я, у Єгипті мали володіти готелями і обслуговувати туристів наші земляки?
Далі – більше. Так, наш номер “стандарт” не відрізнявся шикарністю і не мав виду на море, але був цілком пристойним. Теща позаглядала під усі ліжка, у всі закутки, сказала що тут антисанітарія і все старезне. І що ми або переселяємося у інший, або вона тут всі 8 днів буде все відмивати і драяти, бо так перебувати у кімнаті не зможе.
Що ж, номер нам прийшлося через тещу за додаткових 10 баксів міняти. Нам дали більш новий, але ще далі від пляжу і рецепції, тому всі дні Марина Леонідівна жалілася і красномовно висловлювалася, що не в її віці і не з її здоров’ям намотувати стільки метражу кілька разів на день: з номера до їдальні, потім на пляж, потім знову ресторан, пляж, номер… Такі гроші заплатити – і так потерпати, жалілася вона, і це при тому, що особисто Марина Леонідівна ні за що ні копійки не заплатила. Все повністю за наш рахунок!
На третій день теща заявила, що їсти той ширпотреб у готельному ресторані їй більше не сила, що їй від цієї їжі не добре, крохмальні супчики взагалі неможливо їсти, овочі і рис все недоварене-недотушковане, макарони – каша, а не макарони, млинці і м’ясо – резинове, напої-помиї і так далі.
Мусили ми її на вечерю в ресторан за готель водити, бо їжа їй «не зайшла», а таке задоволення, як водити її у рибний найближчий до готелю ресторан, нам влетіло у копієчку.
До того ж, якраз відкрили прямі перельоти росіянам, які майже шість років не літали у Єгипет, і їх дійсно у готелі було дуже багато. Російська мова від носіїв Марію Леонідівну аж підкидала, і вона голосно починала розмовляти на пляжі, в ресторані чи прогулюючись алеями своєю чистою полтавською, щоб усі чули, хто тут головний.
Як думаєте, як нам відпочилося? Словом, навіть спокійна і терпляча моя Оля сказала, що більше на таке вона не підпишиться, а її маму, в разі великого бажання Марини Леонідівни, чекають Миргород і Моршин у кращому випадку…
Автор – Микола К.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
