Ось ти будеш працювати за трьох, платити іпотеку, поки дружина в декреті відсиджується, а потім доведеться з нею квартиру ділити. А сестра – вона рідня, вона тебе не зрадить, не залишить, – переконеувала Гната його матуся.
Потім Світлана Іванівна повернулася до мене:
– Що таке, люба? Так, дружини – явище тимчасове і сумнівне, а рідня – назавжди.
У мене просто слів не було у відповідь.
Свекруха Світлана Іванівна вселяє чоловіку розуміння, що наш шлюб тимчасовий, а родинні узи набагато важливіші.
Ми з Гнатом разом вже сім років, з яких п’ять одружені. У нас росте двоє синів, але для свекрухи це абсолютно не показник серйозності нашої сім’ї. Вона наполегливо гне свою лінію, що тільки родинні узи важливі, а ось штампи в паспорті нічого не значать.
Сама Світлана Іванівна була заміжня тричі. Всі три чоловіка через якийсь час залишали її в гордій самоті. Від першого з них вона встигла народити двох дітей – мого чоловіка і його молодшу сестру. Рідного тата діти бачили тільки в ранньому дитинстві, а потім отримували від нього аліменти і поздоровлення до свят, бачитися з з дітьми батько не рвався.
Можна подумати, що бідній жінці просто не щастило з чоловіками. Але, знаючи характер мами чоловіка, це чоловікам не щастило з нею.
Світлана Іванівна хороша господиня, рукодільниця, яких пошукати, готує чудово, але всі ці переваги перекреслюються одним величезним недоліком – вона постійно ниє і скаржиться, як все погано. Постійно все бачить в чорному кольорі і жаліє себе.
З нею реально дуже важко перебувати поруч, вона просто випромінює негатив. Зовиця Таміла хоч і молодша за мого чоловіка, але заміж вискочила набагато раніше – аби не жити під одним дахом з матусею.
Чоловік затримався з роботи – все, у нього точно є інша, дочко, він тебе покине, бідна моя дівчинка, повторюєш мою долю. Ну і так далі. І в кінці завжди вимовляється сакраментальне “розраховувати можна тільки на рідню, все інше тимчасове”.
Шлюб зовиці, закономірно, розвалився, і її мама доклала до цього руку з повним запалом. Хоча і Тамілу не розумію – навіщо було матері все розповідати, знає ж, що вона за людина. До слова, Гнату я під страхом тієї самої кари заборонила розповідати мамі хоч щось про наше життя.
– Я ж не зовсім маленький і нерозумний, щоб на свою голову біду накликати, – пирхав Гнат.
На нашому весіллі свекруха вмивалася гіркими сльозами, відчутно псуючи настрій всім оточуючим. Коли їй дали слово, вона завела волинку, що вона, звичайно, рада за сина, щастя і любові, але шлюби – це все тимчасово і ненадійно, вже вона знає, а ось вони з сестрою завжди будуть з ним. Від такого тосту деякі гості навіть протверезіли. Я ж не здивувалася, бо чекала цього спічу.
Коли ми вирішили купувати квартиру, свекруха переконувала Гната оформити нерухомість на неї або на сестру.
– Ось ти будеш працювати за трьх, платити іпотеку, поки дружина в декреті відсиджується, а потім доведеться з нею квартиру ділити. А сестра – вона рідня, вона тебе не зрадить, не залишить.
Потім вона поверталася до мене зі словами:
– Що таке, люба? Так, дружини – явище тимчасове і сумнівне, а рідня – назавжди.
У мене просто слів не було у відповідь.
-Мамо, досить нас з дружиною розводити! Все у нас буде нормально. Ми сім’я, у нас діти, ми любимо один одного, отже квартира буде оформлятися на нашу сім’ю.
– Пошкодуєш ще, та пізно буде, – стиснула губки свекруха.
Я з цією жінкою перестала взагалі контактувати після народженнядругої дитини. Чоловік теж тоді припинив спілкування, але він потім відновив, мати все-таки, а я бачила далеко таких родичів.
Справа в тому, що ми з чоловіком обоє майже брюнети. У мене волосся трохи світліше, але все одно дуже темне, каштанове. А другий син народився зі світлими волосинками. У чоловіка ніяких питань не виникло, він сам бачив мої дитячі фотографії, де я схожа на кульбабу, волосся потемніло тільки до школи. Але у свекрухи трохи очі з орбіт не вискочили.
Гнату почали доводити, що у двох темноволосих людей не може народитися світловолосий син. А що я ходжу наліво, так свекруха давно підозрювала. Як чоловік тримався, я не знаю. Мене він старанно захищав від наїздів своєї матінки, але вона все одно примудрялася просочуватися я в ефір.
Я психанула, ми зробили експертизу ДНК, яка само-собою підтвердила, що син від чоловіка. Ці папери я особисто відвезла Світлані Іванівні, заявивши, що після такої поведінки вона може навіть не розраховувати, що я дам їй з онуками бачитися. Своє слово я стримала. Чоловік був тільки за, його такі мамині закидони теж сильно зачепили.
Потім Гнат все-таки помирився з родичкою, але я свого рішення не змінила. І сама не бачуся з ріднею чоловіка, і синів туди не пускаю.
– Я взагалі-то їм бабуся, чому це я не можу бачитися з онуками? – намагалася качати мені права Світлана Іванівна.
– А тому, що це не ваші внуки, вони від когось іншого, а вашого бідолаху-сина просто дурять і змушують ростить чужих дітей, – парирувала я і заблокувала її номер.
Тепер Гнату постійно розповідають, що я не поважаю його сім’ю, а значить і його самого. Без поваги же сім’ї бути не може. Тому наш шлюб приречений і так далі і тому подібне. Ох, бідний хлопчик, повертайся додому, мама тебе любить і в образу не дасть.
Скринька тут просто відкривається – свекруха дуже хоче, щоб діти жили з нею і підтримували її фінансове благополуччя.
Шлюб дочки вона зруйнувала, і Таміла таки повернулася до мами під крило, всю зарплату віддає їй, залишаючи собі на проїзд. Тепер залишилося зі шлюбом сина розібратися, щоб забезпечити собі безбідну старість.
Але тут дудки, якщо зовиця на це повелася і дозволила мамі ккерувати її життям, то з моєю родиною цей номер не пройде. У мене і чоловік розумніший, та й я сама гостріша. Я за свою сім’ю буду стояти до кінця.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
