У житті бувають такі несподівані повороти. Ось уже 15 років минуло від дня мого весілля, а я й досі не знаю, чи правильно вчинила тоді. А сталося ось що.
З моїм чоловіком Володимиром дружили ми мало не зі шкільної лави. Я проводжала його до армії. Він писав мені майже щодня листи. Після Вовиного повернення ще три роки ми зустрічалися, потім зійшлися разом жити.
Все було спокійно. Ми ніжно обіймалися вранці, дарували одне одному тепло вечорами, разом ходили в гості, разом вирішували проблеми і нарешті вирішили справити весілля, бо хотіли вже дітей. Дорослі люди, обом під тридцять.
Обрали день, подали заяву, купили весільні вбрання та обручки. За два дні до весілля я поїхала до магазину по туфлі – у цьому магазині працював мій друг дитинства. І ось… Заходжу й поряд із Тарасом бачу іншого продавця.
– Оленко, це Андрій. Андрій, це моя добра подруга Олена.
І все! Ми обоє стоїмо і нічого не можемо сказати. Це була якась миттєва закоханість. Причому взаємна. А в мене післязавтра – весілля.
Я купила туфлі, а ввечері до півночі ми гуляли з Андрієм містом. Наступного дня Андрій взяв відгул і просидів у мене на роботі. За цей день ми розповіли одне одному про все, що було з нами за ці 30 років. А у вечірньому кафе обговорили усі новини світу. Ось тільки не говорили про нас. Бо завтра в мене було весілля.
І тільки йдучи, Андрій запитав:
– Ти нічого не хочеш змінити?
Вирвати з пам’яті 12 років життя із моїм майбутнім чоловіком за півтора дня я не могла. Моєю відповіддю було «Ні».
Андрій приїхав привітати мене із законним шлюбом і подарував нам з Володею чудовий подарунок. Я танцювала з ним, а він украв мою, куплену в його магазині туфельку. А я щохвилини уявляла його на місці Вови у своєму майбутньому житті.
От і все. Цього року у нас із Володимиром 15-річчя весілля. Нашому сину вже 12 років. І, звичайно, його звуть Андрій. А той, несподіваний Андрій, я знаю, поїхав до іншого міста і навіть до іншої країни.
Мій чоловік знає про цю історію і пишається тим, що я вибрала його. Я вдячна Вові за відсутність сцен ревнощів і люблю його. Але всі ці роки мене не залишає думка, чи правильний я зробила тоді вибір? Як йому у житті без мене?
Автор: Олена
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
