Ось уже десять років я не бачила свою дочку… Чула лише від її батька, що та вийшла заміж, народила дочку і живе в Німеччині. Одного разу я побачила її фото: красива, доглянута жінка з сумними очима…
Я все ще не розумію, в чому ж була не права? Я хотіла просто захистити її…
З донькою ми завжди дружно жили. Тоді їй було двадцять п’ять, але як наївна і довірлива вона була. У мене за спиною було два шлюби – обидва закінчилися розлученням. Мій гіркий жіночий досвід. Ось і дочка вчила тому, що головна опора в житті не чоловік, а професія, яка годуватиме. Мужик ж сьогодні є, а завтра і слід його прохолов…
Думала, що дочка все правильно розуміє, Анна навчалася в школі добре, після вступила на факультет журналістики. Я їй ні в чому не відмовляла: все купувала, на відпочинок часто їздили, благо заробляла я добре. Вечори часто проволи разом, дивилися фільми, базікали про своє, про жіноче.
А потім, дивлюся, дочку нібито підмінили, все літала в хмарах, так загадково посміхалася. На мої розпитування відповідала, що все як завжди. Нема про що турбуватися. Потім частенько стала затримуватися після роботи, списавши все на новий проект, але серце у мене не було на місці. Аня щось від мене приховувала, але що… Може зустріла молодого чоловіка? Але що ж його приховувати то?
Ось і мучилася я в питаннях і здогадах поки одного разу не почула уривки телефонної розмови:
– Я не можу зараз говорити… поговоримо пізніше…
Дочка буквально шепотіла в трубку і мені здалося я чула чоловіче ім’я, але не розібрала до ладу. Виду я звичайно не подала, але задумалася, від чого ж Аня ховає свого хлопця? Може з ним щось не так: одружений чи пройдисвіт якийсь? І ось, заплутавшись остаточно в своїх думках, вирішила запитати навпростець, може що і розповість.
– Аня, ти нічого не хочеш розповісти?
– Про що ти, мамо? Не розумію?
Тоді я ще більше занепокоїлась, однозначно з цим хлопцем щось не так, не стала б моя дочка так себе вести в протилежному випадку.
Той день пам’ятаю добре, дочка вийшла до сусідки, я протирала пил в коридорі, як її телефон задзвонив. Він лежав поруч на тумбочці, я недовго думаючи, відповіла.
– Добрий день, – пролунав ввічливий чоловічий голос, – чи можу я поговорити з Ганною?
– Вона вийшла, а ви випадково не її молодий чоловік?
– Так, а це мама Ані? Анастасія Іванівна?
– Бачу ви вже чули про мене. Чи можна поцікавитися скільки вам років?
– Тридцять три.
– Ви одружені?
– Ні, а до чого всі ці питання?
– До того, що якщо людині нічого приховувати, то він не стане зустрічатися потайки з дівчиною, а прийде в будинок відкрито. До чого всі ці таємні побачення?
Голос у трубці зазвучав напружено.
– Ваша дочка – доросла людина, їй вирішувати як і з ким зустрічатися!
– Вирішувати звичайно їй, але я – мати і мені не байдужа її доля! Ви старший, можете на неї вплинути! Знаю я, чим закінчуються такі зустрічі.
– Вибачте, я вас не розумію.
– Розумієте! Заморочили дівчині голову, як це низько з вашого боку…
У трубці повисла секундна тиша, потім він сказав:
– Дивний у нас розмова, вибачте, але до побачення…
Я не розуміла чому не можна прийти в будинок і познайомитися з сім’єю своєї дівчини. А чи любить він її? Знову безліч питань без відповідей закрутилися в моїй голові…
На наступний день дочка прийшла пізніше звичайного, ні слова не сказавши, закрилася у ванні і включила воду. Я чекала годину, не витримала і постукала.
– Дай мені спокій, – пролунало у відповідь.
Мабуть вона вже в курсі вчорашньої розмови.
– Анюта, доню, виходь, поговоримо нормально.
Тут двері різко відчинилися…
– Так, мамо, давай поговоримо по-людськи! Ти зламала мені життя! Задоволена?
– Та що ти кажеш?! Підемо краще повечеряємо, я приготувала твої улюблені голубці.
– Які голубці?! Ти про що зараз? Ти хотіла почути правду? Тоді слухай: я давно люблю Альошу, ми працюємо разом, все не наважувалася підійти, ні на що не сподівалася. А потім він сам до мене підійшов!… Ми почали зустрічатися! Я була на сьомому небі від щастя! Олексій, він такий чудовий!
– Усі чоловіки такі спочатку, – вставила я.
– Ось, я очікувала цих твоїх «фірмових» слів! Твого вічного негативу по відношенню до чоловіків, я так не хотіла їм «заразиться», але він навчив мене не боятися.
– Так давай я поговорю з ним, твій Олексій мене неправильно зрозумів!
Дочка глянула на мене відстороненим поглядом. Сльози котилися по її щоках.
– Він все правильно зрозумів. В той день Альоша хотів запросити мене в ресторан і зробити пропозицію, ти все зіпсувала!
Я спробувала втішити дочку, як могла.
– Анюта, це він зараз так говорить, де гарантія, що дійсно зробив би тобі пропозицію?
– Немає гарантій! Ти влізла, мамо, і все зіпсувала! Альоша сказав, що від вашої розмови у нього залишився неприємний осад, ніби хтось покопався в його душі брудними руками! Я знаю, він злякався, що з часом я теж стану такою, як ти…
На цих словах Аня метнулася в свою кімнату і почала збирати речі, зупинити її я не змогла. У той же вечір вона поїхала, більше ми не бачилися.
Довгий час я все сподівалася, чекала дочку, вірила, що довго по чужих хатах жити вона не зможе. Одного разу я прийшла до неї на роботу, але мені сказали, що Аня звільнилася ще пару місяців назад. Потім дізналася, що жила вона спочатку у подруги, потім знімала житло, а на цьому зв’язок і зовсім обірвався…
Цілий рік я просиділа біля телефону! Як я картала себе за ту розмову з Олексієм – не передати словами!
…Про Аниному заміжжя я дізналася від її батька, свого колишнього чоловіка. Зраділа, що у них нарешті все склалося, але чоловік повідомив, що ім’я обранця дочки – Валерій…
– Чому вона не може пробачити мене, за що ж ненавидить?!
– Твій характер, Настя, – сказав тоді Андрій, тато Ані, – пам’ятаєш, як я просив вибачити мене за той свій, безглуздий вчинок? Заради дочки просив, не хотів розлучатися з тобою. А ти все твердила своє.
Ось уже десять років я не бачила Аню, дізнаюся про її життя через треті руки. А недавно отримала фото від неї, на тлі красивого білого дому Ані і Валери, поруч бігають дві маленькі дівчинки. Дочка дуже красива, але в очах нескінченна туга і смуток…
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
