Одружилися вони, коли обом по 21 року було. Батьки склалися, купили молодятам квартиру, зробили ремонт. Почали Степан з Ольгою власне родинне життя, все, здавалося, в них добре: кохання, взаємоповага, достаток не великий, але на все необхідне вистачає.
Народився через два роки Сашко, а ще через два – Вітя. Звісно, Олі довелося свою омріяну юридичну кар’єру трохи відкласти, але Степан заспокоював кохану, що це тимчасово, що синочки підростуть, підуть в дитсадочок, і їй стане легше. Сам же працював на двох роботах, щоб забезпечити сім’ю, мати змогу на море влітку всім разом поїхати. На машину потроху відкладав.
Ольга в цьому райцентрі – чужа, близькі подруги-однокласниці в селі залишилися, тут новими не обзавелася, діти один за одним – який тут вільний час, щоб ще подружок шукати! На дитячих майданчиках гуляла, звичайно, з малими, але, якщо вже чесно, компанія таких самих матусь її не приваблювала, вона сама їх сторонилася.
Оля хотіла не розмов про пелюшки чи дитячі рецепти, а… про нові закони, юридичні тонкощі… Вона закінчила вже після одруження університет, але на роботу вийти не встигла, знову ж таки через малечу.
А тепер повільно, але впевнено втрачала набуті й непідкріплені практикою університетські знання, випала з того постійного динамічного руху, в якому завжди перебуває юридична сфера. І вже навряд, чи наздогнати…
Десь по 28 їм тоді зі Степаном виповнилося, коли він, стомлений, повернувся з роботи, а вдома вона – така само стомлена, знервована від витівок малих неслухів…
Тисячу разів пошкодувала потім Ольга про ті слова, і як вони з неї вилетіли, та ще й так зло… Але назад їх не проковтнеш.
А в нього 20 років потім отой її вигук в голові гірко лунав:
– Скоріше б вони виросли, щоб розпихати їх по літніх таборах, а я ляжу на диван і відпочиватиму! Просто лежатиму!
Ось в ту мить і розлюбив Степан раз і на завжди дружину.
Нічого потім з собою зробити не міг. Як не намагався. 15 років жив з Олею, щоб дітей виростити, не позбавляти повноцінної родини. Але не кохав більше, і вона те відчувала.
З часом в нього з’явилася жінка, до якої він потім і пішов. Ольга не тримала. Хлопці майже дорослі, Степан свою батьківську роль виконував і виконує завжди гідно.
Вона любить Степана й досі.
А він щасливий з іншою.
Ольга відкрила власний юридичний кабінет: три останніх роки наполегливо йшла до мети, до здійснення своєї мрії. Вчилася, вчилася, працювала, з жагою набиралася досвіду. З дітьми, з синами, стосунки добрі, теплі.
Чи щаслива?
Ні. Звісно, ні… Якщо правильніше – не зовсім, не повністю щаслива. Але, може, її щастя десь там, попереду? За обрієм, за який їй поки що не зазирнути…
Автор – Альона Мірошниченко.
Спеціально для видання Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, marieclaire
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
