Іра, ще з дитинства мріяла стати вчителькою. Вона до цього часу з посмішкою на обличчі згадує, як любила всіх підряд повчати, треба воно чи не треба – не важливо, вона на будь-яку ситуацію знаходила, що сказати і в усьому сміливо висловлювала свою думку.
У дворі з хлопцями Іра часто повчала саме хлопчаків і говорила їм «що таке добре, а що таке погано». Любила Іра повчати і власні іграшки, вона розсаджувала звіряток уздовж дивана і зі строгим виглядом ходила з одного кутка кімнати в інший, читаючи їм мораль.
«Ох і смішно ж це було» – згадує дівчина.
Дідусь, який все життя присвятив школі, пишався онукою до сліз, періодично повторюючи, що вона його продовження. «Дідусева внучка» – посміхався він широкої сивий посмішкою. До речі, дідусь чомусь вважав, що з Ірини вийде хороший і при цьому суворий учитель, який не дасть дітям спуску.
І ось Іра виросла, сьогодні їй вже ні більше ні менше цілих 33 роки, а дітей ще немає. Вірніше сказати, своїх немає. Адже як Іра і мріяла, працює вона тепер в школі вчителькою, причому взяла на себе класне керівництво в початковій школі.
Іра – один з тих вчителів, які на 1 вересня пускають щиру сльозу, все тому що дбають всім серцем за кожного зі своїх пташенят і успіх яких для них – особистий успіх.
«Учитель від Бога» – свідчить напис на сувенірному кубку, подарованому батьками з минулого випуску.
Але життя біжить, діти дорослішають і крокують впевнено у доросле життя. І ось 1 вересня Іра зустріла свій новий клас і знову сльози радості, повні руки букетів зі свіжих квітів і вони, юні обдарування з цікавими оченятами, де читається одночасно і страх незвіданого і хитрющо вогник пустощів.
Новий клас і все спочатку, це завжди так хвилююче і незвично.
Понеділок, будильник мовчить, Іра підскочила за 30 хв. до його дзвінка. Неможливо спати, коли в голові купа ідей і тебе розпирає від того, що має бути нове захоплюючу подорож.
Вона випила кави, причепурилася і рвонула на роботу. Саме про таких як Іра, напевно, якраз і можна сказати – на роботу, як на свято.
Іра тільки почала знайомитися з дітьми, вивчати кожного, адже ще місяця не минуло з початку навчального року. У кожної дитини – свій особливий захоплюючий світ і Іра точно знає, як важливо до нього ставитися дбайливо.
І ось на уроці малювання дітям було дано завдання – намалювати осінь, як вони її бачать. Іра посміхалася, спостерігаючи, як діти занурилася в творчість і самовираження. Але тут її погляд зупинився на Танічці, яка просто сиділа і сумно дивилася на білий листок і нічого не робила.
– Таня, ти чого засумувала? – запитала тихенько Іра.
– Я звичайна, немає у мене таланту малювати. – зітхнула дівчинка.
Іра трохи розгубилася від такого одкровення, але швидко знайшлася.
– Як немає таланту? Куди ж він сховався? Я бачу його, сидить підглядає за нами, – з посмішкою сказала Іра.
Таня збентежилася.
– А тато сказав, що мені ведмідь наступив на вухо і я ні співати, ні малювати.
В Іри навіть рот відкрився від обурення «тато сказав!».
– Фі! У тебе тато сищик? – раптом поцікавилася Іра.
– Ні… – здивувалася такому питанню дівчинка.
– А я так. Тільки ти нікому не кажи, це наш секрет буде, – прошепотіла Іра. – давай я твій талант знайду?
– Давайте, – засміялася Таня.
Іра посадила дівчинку за свій стіл і вони стали фантазувати про осінь, спочатку це були цятки, а потім раптом з’явилися хмари, жовті та червоні листя і калюжі, по яких так любить бігати Таня.
– Ну ось бачиш, Танюша! Знайшли ми твій талант, – засміялася Іра.
– Так, – гордо сказала Таня, змахнувши втомлено чубок з чола і взявши свій малюнок в руки, понесла його мамі, яка вже чекала дочку за дверима.
Дітлахи бігли додому, а Іра дивилася з вікна їм у слід і посміхалася.
«Ось воно – моє щастя!» – подумала вона.
Ось так ось, друзі, все-таки дуже важливо знайти в житті своє місце.
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
