fbpx
життєві історії
– Ось всі говорять – квартиру, мовляв, між дочками порівну поділи, щоб нікому не образливо було! – зітхає знайома пенсіонерка, Алла Іванівна. – А я думаю: порівну – це значить ні тій, ні іншфй! Та й як порівну, коли обставини у них різні? У одній все є, а в іншої крім цієї квартири і жити ніде!

– …Ось всі говорять – квартиру, мовляв, між дочками порівну поділи, щоб нікому не образливо було! – зітхає знайома пенсіонерка, Алла Іванівна. – А я думаю: порівну – це значить ні тій, ні іншфй! Та й як порівну, коли обставини у них різні? У одній все є, а в іншої крім цієї квартири і жити ніде!

Старша дочка Алли Іванівни багато років тому з немовлям на руках прийшла до батьків, розлучившись з чоловіком та так все життя і прожила з мамою і татом.

Так, таке життя – з батьками – не цукор, самі розумієте. «Куди пішла, коли повернешся, хто це дзвонив, не ходи туди, нічого тобі там робити, сідай їж суп, навіщо це купила, чому так довго»…

Молодша сестра, яка вийшла заміж, виїхала і спілкується з батьками в основному по телефону і то не кожен день, і уявити собі не може, яке ось так – все життя виправдовуватися, підлаштовуватися, вислуховувати нотації, викручуватися, зважувати кожне своє слово і то і справа йти на компроміс.

Ні гостей покликати, ні чоловіка, вибачте, привести, ні самої загуляти. Так банально після вечірки на роботі раз на рік випивши прийдеш – уже трагедія і курячий переполох. У батьків своє уявлення про життя, моралі, моді, правильне харчування, чистоті житла і спосіб життя, і треба їм відповідати.

А потім ще у батьків починаються проблеми зі здоров’ям.

Болі, напади, капризи, швидкі ночами, поганий характер, який з роками тільки псується і це ще добре, якщо люди похилого віку при цьому в своєму розумі і обслуговують себе хоча б по мінімуму.

І всі ці проблеми, звичайно, лягають на плечі проживає спільно з батьками старшої сестри. Хоча молодша поруч – дзвонить, цікавиться, шукає лікарів, допомагає грошима, відвідує батьків у лікарні, носить передачі, але це все не те.

Молодшій куди легше, у неї чиста затишна квартирка, де не пахне ліками, відмінний розуміючий чоловік і головне – свобода. Навіть провівши півдня у батьків, вона повертається потім в своє життя.

Напевно, при такому розкладі – несправедливо молодшій ще й претендувати на батьківську квартиру? Нехай квартира за все праці, турботи і довготерпіння дістанеться старшої дочки чи не так? Тим більше у молодшої житло є. А старшій, якщо що і йти нікуди зі своєю дитиною, нехай і дорослим вже, але все ж. І не заробити їй на квартиру самої ніколи…

…Втім, якщо чесно, не варто так вже драматизувати, вигоду від спільного проживання з батьками старша сестра мала. З того самого моменту, як прийшла зі свого невдалого раннього шлюбу з дитиною в батьківську квартиру, у неї завжди за спиною був міцний тил.

Старша дочка ніколи не боялася втратити роботу, наприклад. І дитини їй батьки практично виростили. І кашу вранці варили, і попу мили, і з саду забирали, тому що мати працювала. Дитина старшої сестри не знала, що це таке, коли НІХТО з сім’ї не прийшов на ранок.

І в школу бабуся бігала, і на гуртки водила, і уроки з онуком вчила, і вироби робила, і млинці на Масляну всьому класу пекла. Тому старший онук тепер для людей похилого віку – світло у віконці, ще б пак, виріс на руках. На відміну від онуків від молодшої дочки, які росли… десь там.

Молодша зі своїми погодками справлялася сама. Їй гріх скаржитися, у неї чоловік, в крайньому випадку, ще свекруха на підхваті.

Молодша сестра з чоловіком багато років платили кредит, тому її діти росли по садках та групи подовженого дня. Ніяких гуртків, крім шкільних, ніяких ранків і млинців на Масляну.

Мати все життя, як на моторі – бігом в сад, бігом в магазин, бігом в хімчистку. Вічно запізнюючись, вічно комплексуючи, вічно виправдовуючись, то перед начальством, то перед дитиною, який так просив маму прийти на змагання, адже до всіх мами прийшли…

Ночами варила обід на завтра, з п’яти-шести років залишала хворих дітей вдома самих, попросивши сусідку зрідка доглядати за можливості. Бабуся допомогти не могла, їй далеко їхати та й чотирнадцятирічного Андрійка зустріти зі школи буде нікому.

Молодша дочка ніколи ні на що не претендувала, ніколи нікого ні про що не просила, всі проблеми вирішувала сама. Хоча деколи доводилося, ой як непросто.

А тепер, коли батьки злягли, молодша чесно ділить турботи з сестрою. Купує ліки, привозить продукти, везе батьків на своїй машині на консультації і в лікарні, шукає пристойних фахівців та інше.

Старша одна не впорається. У неї ні зв’язків, ні автомобіля, ні грошей, ні пробивної хватки, а тільки син, якого в двадцять три роки всюди треба за руку водити, як бабуся все життя робила.

Так ось, питання: як в цьому випадку ділити спадщину, якого всього – нічого: одна квартира? Зрозуміло, що юридично правильно ділити навпіл, а ось ПО-ЛЮДСЬКИ – як?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page