Моя старша сестра Анжела з чоловіком купили велику простору трикімнатну квартиру в центрі. Дуже красиво все обставили, працювали з дизайнером, зробили все дійсно просто ідеально! Приходиш до них – наче у рай потрапляєш, чесне слово.
Усі рідні з обох сторін, зрозуміло, раді за них, у тому числі я. І я реально тішуся, щиро: вони заробили, без мам, тат та іпотек.
Але є пунктик у всій цій позитивній історії. Тепер обов’язок кожного родича уважно дивитися на мене і казати: теж таку хочеш? Маючи на увазі: заздриш, так?
А я не заздрю, ну от взагалі ні!
Ну, або кожне береться утішати мене біднесеньку: ну нічого, ти теж колись купиш. Просто тобі не так у житті пощастило, як Анжелці.
Так, зараз у нас немає власної квартири та можливості її придбати, але живемо ми своєю маленькою родиною щасливо! Ні у чому не потребуємо, двох діток ростимо з чоловіком.
Ось до чого ці запитання від родичів? І як відповідати на них?
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
