Зараз мені вже за 50 років, і я дивлюся на світлину мами, коли їй було приблизно стільки ж. Нас важко було б назвати ровесницями.
Цьому, звісно, є пояснення. Батьки мої тоді жили у маленькому волинському селі, багато працювали, як то кажуть, за роботою світу Божого не бачили. А я все життя прожила у місті, сиділа у затишному офісі, працюючи економістом.
До того ж, я намагалася ніколи не працювати понаднормово, стежила і продовжую стежити за собою. Спортзал, косметологічні процедури, йога. І, ви знаєте, це дає результати. Видно, можна сказати, неозброєним поглядом, мені ніхто не дає моїх 52 років.
Та й ставлення до життя, напевно, грає важливу роль. Пам’ятаєте, як раніше нам забороняли викидати залишки їжі, а речі не викидалися, доки не зносяться до дірок?
Зараз вважається нормальним змінювати гардероб бодай раз на рік. Більшість одягу, який навіть не встиг пом’ятися, викидають просто через те, що це виходить із моди. Звісно, щось дороге та якісне викидати шкода, але здебільшого – все зайве летить на звалище. Так зараз улаштований світ.
Ось і мій шлюб теж опинився на сміттєзвалищі. Мама з татом жили разом до кінця. Звичайно, у них траплялися конфлікти, доходило навіть до того, що батько йшов кілька тижнів жити до друга – такою напруженою була ситуація в якийсь момент.
Але батьки завжди мирилися, знаходили рішення, і все поверталося на свої кола. А я ось тричі виходила заміж і щоразу, розлучаючись, дивувалася: як мало сучасним сім’ям потрібно, щоб розвалитися.
В краху мого першого шлюбу була винна банальна зрада. У нас народилися дитина, я вся поринула в материнство. Нічого нового, ситуація, знайома багатьом.
Другий шлюб розпався через гроші. Ми не встигали одне за одним. А якби мій колишній і захотів, я була не готова чекати на нього з відряджень і варити борщі сама. На той момент у нас уже була спільна дитина, але наш годувальник все ніяк не міг упіймати «того самого мамонта».
Ось, а третій шлюб з Григорієм пішов прахом 5 років тому. Для мене це було як грім серед ясного неба. Ініціатором розлучення став чоловік, який віддав перевагу своїй колезі та давній знайомій.
З того часу я більше не залежу від чоловіків. Мені жити самій набагато цікавіше. Син і донечка давно створили власні родини і почуваються чудово. Ми іноді спілкуємося по телефону, бачимося на свята, я не почуваюся самотньою чи покинутою.
Окрім роботи, у мене ще повно різних захоплень: подорожі, танці, кіно. Повірте, якщо крутитись там, де тобі добре, про стосунки якось і не хочеться думати. Та й для чого вже в такому віці?
Але моя подруга Наталка зголосилася сама знайти мені нового чоловіка. І не будь-кого, а справжнього чоловіка мрії. Все при ньому: худорлявий, з благородною сивиною, високий, чудово заробляє і без шкідливих звичок, а на додачу до всього молодший за мене на три роки. Вдівець. Ну і добре, мені яке діло?
Але подруга все не вгамувалася. Сходи, каже, з ним на побачення. Ви, мовляв, чудово підходите одне одному, так і бачу вас парою.
Єдиною проблемою, як мені тоді здавалося, була любов Юрія до заміського життя та активних видів спорту. Він мав великий двоповерховий будинок, набагато більший від моєї двушки в центрі Луцька. А ще йому подобалися лижі, ковзани, футбол.
Це мене, насправді, не дуже приваблювало, але й не відлякувало. Ну, є у людини свої хобі, і прекрасно. Тільки мене на таке нічим не заманиш. Я тендітна, знаєте.
Так чи інакше, продзижчавши мені всі вуха своїми вигадками, моя приятелька вмовила мене зустрітися з цим таємничим незнайомцем на ім’я Юрій.
Наша зустріч відбулася в одному невеликому та затишному ресторанчику. Не подумайте, я не з тих, хто вимагає від партнера постійних залицянь та подарунків. Це він наполіг, до того ж я одразу сказала, що свою частину вечері оплачу сама. Юрій погодився, тож вечір обіцяв нам чудове невимушене спілкування двох зрілих людей.
Коли нам принесли друге, я вже почувалася у своїй тарілці. Люблю людей, які вміють підтримати ромову на різні теми, особливо не церемонячись, але при цьому не йдучи у відверте панібратство. Де треба, можна пожартувати. А іноді можна й промовчати.
Юрій все це вмів, і в ньому прямо відчувався живий інтерес до мого життя, моєї персони. І я відповідала тим самим: чесно розповідала про своє минуле, намагаючись обминати гострі кути, але особливо нічого не приховуючи.
До кінця вечора я, задоволена і веселенька, відверто запитала у свого супутника, а яким він взагалі бачить свій союз з жінкою, яка йому сподобалася. І він відповів, цілком чесно та відкрито.
Оскільки у нього за містом невелике господарство, є живність – коза. кури-качки – та город, його дні з коханою жінкою мають бути дуже насиченими.
Підйом із самого ранку. Потім робота. Догляд за тваринами та майбутнім урожаєм. Неспішно, без фанатизму. Але щоб аж до обіду. Потім невелика перерва й знову працювати – все, як у наших предків. Вони роботи не боялися і жили сто років.
Знаєте, я, мабуть, погана актриса. Бо через секунду мій новоявлений кавалер навіть сам змінився на обличчі, побачивши мою реакцію. Я такого не очікувала, зізнаюся. Чоловік при грошах, одягнений зі смаком, а хоче зі своєї жінки зробити кріпачку?
Оце так поворот. Таксі я викликала собі сама, через 15 хвилин прісної розмови ні про що. Ось наскільки я була вражена.
Наступного дня моя Наталка дізналася дуже багато нового про себе, хоч і жартома, але лише з тієї причини, що я на той час уже встигла оговтатися й охолонути.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
