Останні років 10 Василина Іванівна, згідно із законом пострадянського існування, відкладала гроші на той самий день. А що? 68 вже, як не як.
Виділила в хаті крихітну комірчину і складала в неї все, що буде потрібно на власні проводи у кращий світ: гроші, тканину, дерматинові туфлі і блузи з бавовни в трьох кольорах: незрозуміло, якого відтінку буде “хатка”, образ повинен відповідати.
Сім’я хихотіла і трошки злилася: «Ну куди тобі, бабусю? Заспокойся і живи вже собі і нам на втіху».
Старенька погоджувалася, але впевнено продовжувала списувати себе з рахунків: «На День народження нічого не даруйте. Мені вже нічого не потрібно. У мене вже все було».
І ось – серед побутових проблем з консервації полуничного варення – з сусідньої черешні впав дід. Дід – Віктор Павлович. Приїхав погостювати до сестри – сусідки василини Іванівни, – поліз збирати ягоди і, оступившись, впав на бабусин ділянку. Йод, флірт в нововисадженій моркві, схожість на тлі вдівства, зближення на грунті болячок – слова за слово і «Віктор Павлик» переїжджає до бабусі. Разом з ним будинок збагачується додатковим котом, дивним карбюратором і парою піджаків з дірявими лацканами. Всі задоволені. Бабуся цвіте, бур’ян вирваний, сім’я радіє закриттю “потойбічної” теми, «Віктор Павлик» – зближеню з ріднею. Все чудово.
І тут Василина Іванівна оголошує, що виходить заміж. Всі мовчали. Крім сина бабусі Олега:
– Якого фіга, ма?! Заміж?! У твоєму віці?
– А що?
– Тобі 69! Ти хотіла у кращий світ на днях!
– Передумала.
– Гаразд … Але… За «Віктора Павлика»?! За нього?
– Він Віктор Павлович.
– А тато? Про тата ти подумала?
– Його давно не стало.
– А повага?! Повага, мамо! Хоча б з поваги до нього…
– Теж на той світ?
І ось, на очах у вражених родичів, два пенсіонера, дивним чином розігнувшісь в спині, готуються до торжества.
Забронювали столик у кав’ярні. Планують меню і музику. Просять зробити менше смаженого, але ковбаси нарізати з гіркою. Курку і пироги домовилися принести самі. Тверде натерти, дороге замінити, алкогольне розбавити. Гостей скільки? Двадцять. Фата? Та ви, що, яка фата, в моєму віці. Тамада? Беремо. Торт? Два! Два торта! Гроші звідки на такі танці? Так на той світ же збирали!
Дата намічена на вересень. Відразу після картоплі.
Василина Іванівна просто світиться. Вперше у ній стільки жаги до життя. Стільки насолоди від простих речей: новин політики, повітря, абрикос і курячого посліду. Вона навіть жартувати почала. Каже, якщо таки не доживе до заходу, то вдягати її у весільну сукню не потрібно: «Соромно перед людьми, але наречена вже не незаймана. Хі-хі». Те ще «хі-хі».
– Що тобі на весілля подарувати, бабуню? – запитала її онука.
– Та нічого не даруй.
– Тобі вже нічого не потрібно?
– У мене вже все є!
І посміхається їй золотими зубами…
Наречена.
Автор – Євгенія Пліхіна
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
